ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2026 року
м. Київ
справа №440/2148/24
касаційне провадження № К/990/10617/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 (головуючий судді - Жигилій С.П., судді - Перцова Т.С., Русанова В.Б.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Ойл-2000» до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандарт Ойл-2000" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.01.2024 №1035000701.
На обґрунтування позовних вимог позивач послався на протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення і висновків контролюючого органу про заниження платником податку на прибуток на загальну суму 5634403,00 грн, оскільки спірні господарські операції позивача з ТОВ «Юбіс», ТОВ «Діксон Україна», ТОВ «Торговий дім «Аксіома» підтверджені первинними бухгалтерським документами, за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства. Зазначив, що господарські операції позивача у період, що перевірявся, мали реальний характер, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку та в повному обсязі відображені в податковому обліку. Звертав увагу, що доступ до інформаційних баз, які є у розпорядженні контролюючого органу, у Товариства відсутній, можливості проаналізувати подану контрагентом податкову звітність у платника немає, контролюючим органом не наведено чим закріплений обов`язок платника податку здійснювати перевірку контрагента та в якій спосіб. Крім того, у платника були відсутні сумніви у неплатоспроможності вказаних контрагентів, оскільки розрахунки за придбаний ними товар здійснювались своєчасно.
Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 26.09.2024 відмовив у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість встановлених за наслідками проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та, як наслідок, правомірність визначення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції зазначив, що згідно з даними бухгалтерського обліку платника преалізована ним продукція (газовий конденсат, розчинник органічний універсальний марки Р) списана зі складу, тобто, реалізована невстановленим особам, а тому суд погодився з висновками контролюючого органу про заниження платником податку на прибуток внаслідок невідображення у фінансовій звітності у складі інших доходів коштів, отриманих від наведених вище контрагентів, перерахування яких не пов`язано з постачанням товарів.
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 14.01.2025 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення, яким позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 05.01.2024 №1035000701.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з наведеними вище контрагентами підтверджені первинними документами, а висновки, зазначені в акті перевірки, не відповідають фактичним обставинам у справі, а відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість визначення податковим органом суми грошового зобов`язання з податку на прибуток, оскільки матеріалами справи підтверджена реальність здійснення господарських операцій позивача з наведеними вище контрагентами, з урахуванням того, що доказів повернення коштів після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за поставлений товар (що могло б мати місце у разі пов`язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься, а відповідачем ані в ході проведення перевірки, ані в ході розгляду справи надано не було. Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає контролюючий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку, зокрема, з метою формування податкових зобов`язань з податку на прибуток. Це, в свою чергу, у межах спірних відносин на позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.
Відповідач, не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог Управління посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.07.2022 у справі №826/17113/16, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (порушення положень статей 134, 187, 188 Податкового кодексу України платником податків при здійсненні реалізації нафтопродуктів з урахуванням положень Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, що затверджена спільним наказом Мінпаливенерго, Мінекономіки, Мінтрансзв`язку та Держспоживстандарту від 20.05.2008 №281/171/578/155 (далі - Інструкція №281).
Скаржник зауважує, що суд апеляційної інстанції не врахував наявність недоліків та неточностей у товарно-транспортних накладних, зокрема, відсутність в них інформації щодо місця розвантаження товарно-матеріальних цінностей, дати і часу виїзду і прибуття товару. Також покликається на відсутність документів в підтвердження зберігання товару. Зауважує відсутність у контрагентів позивача необхідної кількості трудових ресурсів, основних засобів та матеріальних активів.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.04.2025 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 14.07.2026 - призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 15.07.2026.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи і дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
У справі, що розглядається, суди установили, що основним видом діяльності Товариства є: 46.71 - Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.
Контролюючим органом проведено планову документальну виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2021 по 30.06.2023, результати якої оформлені актом від 15.12.2023 №647/35-00-07/42337720 (далі - акт перевірки), за висновками якого встановлено порушення платником вимог статей 22, 23, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 5 П(С)БО №11 «Зобов`язання», пункту 5 П(С)БО №15 «Дохід», що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 5634403,00 грн.
Зокрема, у акті перевірки було вказано, що факт реалізації Товариством продукції (газового конденсату, розчинника) підтверджено даними бухгалтерського обліку Товариства (оборотно-сальдовими відомостями, журналами-ордерами, регістрами бухгалтерського обліку, аналізом руху ТМЦ по складу тощо) та встановлено списання ТМЦ зі складу, тобто його реалізацію невстановленим перевіркою особам. Таким чином, сума податкових зобов`язань з податку на додану вартість та сума доходів Товариства по реалізації (відвантаженню) зазначеної продукції залишається незмінною. Разом з тим, оскільки відповідно до даних бухгалтерського обліку встановлене фактичне отримання Товариством коштів від ТОВ «Юбіс», ТОВ «Діксон Україна», ТОВ «Торговий дім «Аксіома», то позивач занизив інші доходи на суму отриманих від вказаних контрагентів коштів, наслідком чого стало заниження податку на прибуток підприємств у відповідних податкових періодах на загальну суму 5634403,00 грн.
На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.01.2024 №1035000701, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 5634403,00 грн. - за податковими зобов`язаннями.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За визначенням, наведений у підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 22.1 статті 22 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.
Сервисы для юристов