ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 120/3250/22
адміністративне провадження № К/990/17711/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 120/3250/22
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2023 року (суддя Комар П.А.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року (головуючий суддя - Біла Л.М., судді: Матохнюк Д.Б., Гонтарук В.М.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст, відповідач), у якому просив:
- визнати бездіяльність Мін`юсту щодо контролю за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру в частині виконання рішень Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року та Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року у невиконаних їх частинах - протиправною;
- зобов`язати Мін`юст, з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини (по тексту - ЄСПЛ) від 17 липня 2014 року, ініціювати судову процедуру з відновлення і повторного розгляду справи по рішенню Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року;
- зобов`язати Мін`юст, з урахуванням раніше виплаченої ним частини заборгованості Державної акціонерної компанії «Укрресурси» (по тексту - ДАК «Укрресурси») на загальну суму 1 900 147,03 грн при виконанні трьох рішень ЄСПЛ, сплатити ОСОБА_1 залишок боргу у розмірі 2 981 555,14 грн, що встановлений арбітражним керуючим ДАК «Укрресурси» та визнаний постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2021 року у справі № 46/436-б;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом подання звіту до суду.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що рішенням ЄСПЛ від 17 липня 2014 року у справі «Яворовенко та інші проти України» (заява № 25663/02 та 30 інших заяв), серед іншого, зобов`язано Україну виконати рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року та Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року. Разом з тим, відповідач допустив протиправну бездіяльність стосовно контролю за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру в частині виконання указаних рішень національних судів. Зокрема, відповідач протиправно не ініціював судову процедуру з відновлення і повторного розгляду справи по рішенню Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року. Окрім того, зазначеним рішенням ЄСПЛ також обов`язано Україну виконати рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2004 року, проте з ним не проведено повного розрахунку по сумі боргу, яка визначена постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2021 року у справі № 46/436-б.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання строку звернення до суду не пропущеним. Задоволено клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду. Позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
Постановою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року скасовано, а справу направлено до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про залишення позову без розгляду, дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду, зазначивши, що він не надав належних та допустимих доказів наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду. Однак, матеріали справи не містять процесуальних рішень щодо надання можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій зазначити інші причини поважності пропуску строку звернення до суду.
З огляду на це Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, застосовуючи частини третю та четверту статті 123 КАС України, неправомірно залишив позовну заяву без розгляду, так як в силу частини першої зазначеної статті суд не залишив позовну заяву без руху із зазначенням недоліків, які необхідно усунути, чим не надав позивачеві можливість повторно повідомити про причини поважності пропуску строку на звернення до суду.
Урахувавши висновки Верховного Суду, суд першої інстанції ухвалою від 18 січня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху та надав позивачеві строк у п`ять днів з дня отримання цієї ухвали подати до суду заяву з обґрунтуванням наявності причин поважності пропуску строку звернення до суду з цим позовом, при цьому вказавши інші причини поважності пропуску такого строку, ніж у заяві від 01 червня 2022 року.
В подальшому, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2023 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено, позовну заяву залишено без розгляду.
Постановляючи означену ухвалу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірні обставини стосуються порядку видання ДАК «Укрресурси» наказу від 06 вересня 2017 року № 06/09/17-1Б про звільнення ОСОБА_1 та зміни дати звільнення у його трудовій книжці, які, як уважає позивач, здійснено неправильно. Відтак, за обставин, зазначених у позовній заяві ОСОБА_1 , про порушення своїх прав, за захистом яких він звернувся до суду із цим позовом, позивач був обізнаний починаючи з 19 вересня 2017 року, коли отримав трудову книжку із внесеними у ній записами, які на його думку здійснені з порушенням вимог закону. Натомість, до адміністративного суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся у квітні 2022 році, тобто поза межами строку, визначеного КАС України.
Наведені у заяві позивача доводи про те, що підставою для звернення до суду з даним позовом є постанова Північного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2021 року у справі №46/436-б, якою його визнано кредитором ДАК «Укрресурси» на суму боргу у розмірі 2 981 555,14 грн, суд першої інстанції оцінив критично. Зокрема суд зазначив, що сума боргу у розмірі 2 981 555,14 грн є кредиторськими вимогами ОСОБА_1 до ДАК «Укрресурси», а отже її виплата не може бути здійснена в іншому порядку, ніж це передбачено Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Порушення такої процедури відшкодування боргу призведе до порушення прав та законних інтересів інших кредиторів ДАК «Укрресурси». Відтак, постанова суду про визнання остаточної суми боргу ДАК «Укрресурси» перед позивачем не може вважатися підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом. Суть даного позову стосується саме наказу від 06 вересня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 та вчинення записів у його трудову книжку, яку він отримав 19 вересня 2017 року.
Також місцевий адміністративний суд зауважив, що зі змісту позовної заяви і тексту поданих ОСОБА_1 заяв про поновлення строку звернення до суду, слідує, що після спливу тримісячного строку, що визначений у рішенні ЄСПЛ, він не вчиняв дій для поновлення своїх прав. В матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_1 до відповідача з приводу вчинення ним додаткових заходів індивідуального характеру. Тому, оскільки рішення ЄСПЛ датоване 17 липня 2014 року, а до суду з вимогою про зобов`язання відповідача ініціювати повторний розгляд справи, в якій було прийнято рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року, позивач звернувся лише в березні 2022 року, то суд дійшов висновку, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду.
Сервисы для юристов