ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
П О С Т А Н О В А
"14" січня 2015 р. м. Київ К/800/54343/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Сороки М.О.,Мороза В.Ф.,Чумаченко Т.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, третя особа - прокурор Ленінського району міста Дніпропетровська про скасування рішення та визнання рішення діючим, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 15 червня 2011 року і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року, -
встановив:
У вересні 2010 року ОСОБА_4 звернулась до суду з вказаним позовом, у якому просила:
скасувати рішення виконавчого комітету Ленінської районної у місті ради № 274 від 27.04.2009 «Про скасування рішення виконавчого комітету районної у місті ради № 977 від 18.04.2006 «Про введення в експлуатацію торговельного кіоску»;
визнати діючим рішення виконавчого комітету Ленінської районної у місті ради № 977 від 18.04.2006 «Про введення в експлуатацію торговельного кіоску».
Постановою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 15 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати.
З`ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Встановлено, що на підставі договору дарування від 05.07.2003 ОСОБА_4 належить торговельний кіоск, розташований за адресою: АДРЕСА_1.
18.08.2006 виконавчим комітетом Ленінської районної у місті ради прийнято рішення № 977 «Про введення в експлуатацію торгівельного кіоску», яким вирішено затвердити акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації торгівельного кіоску а-1 площею 16,9 м2 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та зобов'язано цю особу внести зміни в технічну документацію у КП «Дніпропетровське бюро технічної інвентаризації».
Розглянувши протест прокуратури Ленінського району міста Дніпропетровська № 943 від 24.03.2009 на рішення виконавчого комітету Ленінської районної у місті ради № 977 від 18.04.2006, 27.04.2009 виконавчим комітетом Ленінської районної у місті ради прийнято спірне у цій справі рішення № 274 «Про скасування рішення виконавчого комітету районної у місті ради № 977 від 18.04.2006 «Про введення в експлуатацію торговельного кіоску».
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що на момент прийняття відповідачем рішення № 977 від 18.08.2006, земельна ділянка, на якій розташовано кіоск, у тимчасове платне користування або надання у власність, позивачеві не надавалась. Крім того, додаток до зазначеного вище договору дарування не пройшов державну реєстрацію та його нотаріально не посвідчено. За таких обставин суди дійшли висновку про те, що виконавчий комітет Ленінської районної у місті ради, приймаючи спірне рішення,яким скасовано попереднє, діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.
Згідно з частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
У зв'язку із неоднаковим застосуванням даного пункту закону та за необхідністю офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Конституційним Судом України прийнято рішення 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, справа № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування).
У пункті 5 вказаного рішення Конституційний Суд України вказав про те, що у Конституції України зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (частина друга статті 144). Цьому конституційному положенню відповідають Закон, у частині десятій статті 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку, та інші закони України, згідно з частиною третьою статті 8 якого рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Системний аналіз цих конституційних і законодавчих положень та положень пункту 5 статті 121, пункту 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України свідчить, що на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами місцевого самоврядування. Закон України «Про прокуратуру», прийнятий до набуття чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України, і передбачає порядок зупинення рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України. Цим законом установлено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад та вносити подання або протести на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. Протест прокурора приноситься до органу, який видав цей акт і зупиняє його дію, прокурору надається право звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акта (частини перша, третя, четверта статті 21 Закону України «Про прокуратуру»).
За таких обставин Конституційний Суд України дійшов висновку, що за змістом частини другої статті 144 Конституції України, частини десятої статті 59 Закону рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються прокурором у встановленому Законом України «Про прокуратуру» порядку з одночасним зверненням до суду. При цьому Конституційний Суд України зазначає, що право прокурора оскаржувати до суду рішення органів місцевого самоврядування не є абсолютним, оскільки у Конституції України закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а отже, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, як і право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування гарантується безпосередньо на підставі Конституції України кожному (частина третя статті 8, частина друга статті 55).
Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як зазначено Конституційним Судом України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).
Конституційний Суд України вказав, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Встановлено, що рішення виконавчого комітету Ленінської районної у місті ради № 977 «Про введення в експлуатацію торгівельного кіоску» № 977 від 18.08.2006 є ненормативним актом і повністю вичерпує свою дію виконанням даного рішення.
Сервисы для юристов