ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"13" грудня 2016 р. м. Київ К/800/25412/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головчук С.В., Мойсюка М.І. (доповідач), Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівці до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернівецькій області про скасування постанови, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівці на постанову Шевченківського районного суду міста Чернівці від 22 січня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2015 року,-
у с т а н о в и л а :
У квітні 2015 року Управління Пенсійного фонду України в місті Чернівці (далі - УПФУ) звернулось з позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернівецькій області (далі - відділ примусового виконання рішень) в якому просило скасувати постанову відповідача від 4 вересня 2014 року про накладення штрафу у розмірі 1700 гривень (далі - спірна постанова).
В обґрунтування своїх вимог зазначало, що спірна постанова відповідача не ґрунтуються на вимогах закону, а тому УПФУ просило про задоволення позову.
Постановою Шевченківського районного суду міста Чернівці від 22 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що відповідач приймаючи спірну постанову, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Проте, до такого висновку суди дійшли в порушення норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судами встановлено, що 18 червня 2014 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень відкрито виконавче провадження № 43745753 по виконанню виконавчого листа № 1-а-2627/11 виданого 2 червня 2014 року Шевченківським районним судом м. Чернівці про зобов'язання УПФУ нарахувати та виплатити в порядку статті 6 Закону України від 18 листопада 2004 року №2195-ІУ «Про соціальний захист дітей війни» ОСОБА_4 державну соціальну допомогу, передбачену Законом № 2195-IV у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком визначеної згідно приписів частини 1 статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 1 січня по 18 червня 2011 року, з урахуванням виплачених сум.
На виконання вказаного виконавчого документу позивач провів нарахування вищевказаної державної соціальної допомоги та листом повідомив державного виконавця, що виплата донарахованої суми, яка перевищує бюджетні призначення на поточний рік, буде здійснена за наявності відповідного фінансування з державного бюджету.
Водночас, 19 серпня 2014 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень виніс постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 850 гривень за невиконання рішення суду у наданий державним виконавцем строк для добровільного виконання.
В подальшому 4 вересня 2014 року відповідач виніс спірну постанову.
Так, згідно зі статтею 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення, здійснюється відповідно до статті 75 Закону № 606-ХIV.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 Закону № 606-ХIV.
За змістом частини 1 статті 89 вказаного Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника у відповідному розмірі, передбаченому в цій же статті.
Отже, законодавець передбачив негативні наслідки (штрафні санкції) за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення, за умови його невиконання без поважних причин.
Крім цього, у зв'язку з фактичною неможливістю виконання бюджетними державними органами судових рішень про стягнення та виплату коштів Верховною Радою України 5 червня 2012 року було прийнято Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» відповідно до положень частини першої статті 3 якого виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Сервисы для юристов