ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"13" липня 2016 р. м. Київ К/800/53218/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (правонаступник Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області)
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2013
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2013
у справі № 820/4809/13-а Харківського окружного адміністративного суду
за позовом Приватного підприємства (ПП) «АЗЧ Постач»
до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2013, позов задоволено: скасоване податкове повідомлення-рішення Чугуївської ОДПІ від 03.06.2013 № 000412211.
У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 28.05.2013 № 332/2211/36817584. Згідно з цим актом підприємство порушило норми пунктів 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищено податковий кредит у податковому обліку за грудень 2012 року у загальній сумі 303670,00 грн. за господарськими операціями з поставки від ТОВ «НПО «Будгідр-схід» інформаційно-консультаційних послуг, які не мали реального характеру. У результаті вказаних порушень позивачем занижено ПДВ на загальну суму 303670,00 грн. у податковому обліку за грудень 2012 року.
За наслідками перевірки контролюючий орган стосовно позивача прийняв податкове повідомлення-рішення від 03.06.2013 № 000412211 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 303670,00 грн. за основним платежем та на 75917,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).
У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «НПО «Будгідр-схід» інформаційно-консультаційних послуг між позивачем і ТОВ «НПО «Будгідр-схід» підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), від імені цього постачальника позивачу виписані податкові накладні, на підставі яких він задекларував податковий кредит у податковому обліку за грудень 2012 року в сумі 303670,00 грн. Розрахунок за вказані послуги не відбувся.
За визначенням підпункту 14.1.36 пункту 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (у редакції, чинній до 1 вересня 2013 року).
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).
При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.
За змістом наведених норм право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податків у інших платників товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з мотивів реального характеру поставки позивачу від ТОВ «НПО «Будгідр-схід» інформаційно-консультаційних послуг, що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних; використання цих послуг у власній господарській діяльності позивача, що призвело до збільшення прибутковості; індивідуальної відповідальності платника податку за не виконання податкового обов'язку зі сплати податків.
Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись, оскільки вони не відповідають обставинам у справі та правильному застосуванню норм матеріального права.
Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на податковий кредит. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм ПК, які надають платнику податку право зменшити податкові зобов'язання на суму податку, сплаченого ним у зв'язку з придбанням товарів (послуг) при здійсненні господарської діяльності. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що, в свою чергу, презумує здійснення господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку суми податкового кредиту.
Сервисы для юристов