ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
12 серпня 2026 року
справа №520/9377/26
адміністративне провадження № К/990/29900/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,
cуддів - Бившевої Л. І., Юрченко В. П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року (судді: Любчич Л. В., Присяжнюк О. В., Спаскін О. А.)
у справі №520/9377/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач у справі, скаржник) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 квітня 2024 року № 000/19040/2405-2030.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 520/9377/26 позовну заяву повернуто позивачу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України. Суд першої інстанції виходив із того, що доданий до позовної заяви ордер не містить назви конкретного суду, у якому адвокат надає правничу допомогу, а тому не підтверджує належним чином його повноваження на підписання позовної заяви.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року, справу № 520/9377/26 направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що зазначення в ордері про надання правничої допомоги «в усіх судових установах, судах будь-яких інстанцій та юрисдикцій» є достатнім підтвердженням повноважень адвоката на представництво інтересів позивача. Посилаючись на чинну редакцію Положення про ордер, актуальну практику Верховного Суду та недопустимість надмірного формалізму при вирішенні питання про доступ до суду, апеляційний суд визнав безпідставним повернення позовної заяви.
Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, 26 червня 2026 року податковий орган подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції.
Після усунення відповідачем недоліків касаційної скарги на виконання ухвали Верховного Суду від 02 липня 2026 року, суд касаційної інстанції ухвалою від 29 липня 2026 року відкрив провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребував справу з суду першої інстанції.
11 серпня 2026 року справа надійшла на адресу Верховного Суду.
Відповідач в касаційній скарзі, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 59 КАС України, а саме щодо того, чи є ордер, в якому зазначено про надання правничої допомоги «в усіх судових установах, судах будь-яких інстанцій та юрисдикцій», належним підтвердженням повноважень адвоката на представництво інтересів особи в конкретному адміністративному суді.
На обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 05 червня 2019 року у справі №9901/847/18 та від 03 липня 2019 року у справі № 9901/939/18, а також помилково не взяв до уваги правові підходи, наведені в ухвалах Верховного Суду від 24 липня 2025 року у справі № 521/22662/23 та від 12 серпня 2025 року у справі № 440/13193/24. На думку скаржника, ордер має містити назву конкретного органу, у якому надається правнича допомога, а тому поданий позивачем ордер не підтверджував належним чином повноваження адвоката на підписання позовної заяви.
Крім того, скаржник вважає помилковими висновки апеляційного суду про незастосовність зазначених постанов у зв`язку зі змінами, внесеними до Положення про ордер рішенням Ради адвокатів України № 118 від 17 листопада 2020 року, а також про нерелевантність ухвал Верховного Суду, якими було повернуто касаційні скарги. На думку відповідача, апеляційний суд безпідставно застосував практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості надмірного формалізму, оскільки повернення позовної заяви не позбавляє особу права повторного звернення до суду після усунення недоліків.
Відповідач просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі№ 520/9377/26, залишити в силі ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року.
Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 298 КАС України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Сервисы для юристов