ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2026 року
м. Київ
справа № 420/33453/23
адміністративне провадження № К/990/21400/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Желєзного І. В., Жука А. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мандрика Владислава Володимировича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 (суддя - Бжассо Н. В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024 (колегія суддів у складі: Джабурія О. В., Вербицької Н. В., Кравченка К. В.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 24.11.2022 № 333 в частині позбавлення додаткової винагороди ОСОБА_1 , у зв`язку з самовільним залишенням військової частини;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) у розмірі до 100 000 грн за листопад 2022 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у зв`язку з безпосередньою участю у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в районі проведення таких заходів, він набув право на отримання додаткової винагороди, у розмірі до 100 000 грн, відповідно до пункту 1 Постанови № 168, за листопад 2022 року. Листом від 16.10.2023 № 1619/157/6653 відповідач повідомив про те, що додаткова винагорода під час дії воєнного стану за листопад 2022 року не нараховувалася, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.11.2022 № 333, відповідно до якого не було виплачено додаткову винагороду за листопад 2022 року, у зв`язку з самовільним залишенням військової частини.
Позивач уважає, що відповідачем не заперечується участь позивача в бойових діях та забезпечуванні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час перебування безпосередньо в районах ведення бойових дій, що підтверджується постійними виплатами додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн за інші місяці, та що у позивача існує безумовне право на виплату додаткової винагороди за листопад 2022 року. Ані положенням Дисциплінарного статуту, ані положеннями Кримінального кодексу України, не передбачено прийняття до військовослужбовців такого виду дисциплінарного стягнення, як позбавлення додаткової грошової винагороди.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та, відповідно до довідки від 31.12.2023 № 2896/19/1662, він у період з 30.06.2022 по 16.09.2022, з 25.09.2022 по 24.11.2022, з 30.11.2022 по 19.12.2022, з 30.04.2023 по 04.05.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 за період з 01/2022 по 12/2022 ОСОБА_1 у листопаді 2022 року нараховано та виплачено 100 000 грн додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, та що у грудні 2022 року позивачу такої додаткової винагороди не виплачено.
Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 24.11.2022 № 333/НСТ, з 24.11.2022 солдат ОСОБА_1 , старший стрілець 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 , уважається таким, який самовільно залишив військову частину, припинено всі види забезпечення.
Відповідно до довідки-доповіді по факту самовільного залишення частини без зброї району зосередження військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 від 19.12.2022 № 2896/615/1803дск, отримано інформацію, про факт самовільного залишення військовослужбовцем без зброї району зосередження військової частини НОМЕР_1 .
У відповідь на адвокатський запит представника позивача відповідачем надано лист від 16.10.2023 № 1619/157/6653, відповідно до якого солдат ОСОБА_1 з 24.11.2022 (наказ № 333 від 24.11.2022) по 30.11.2022 (наказ № 339 від 30.11.2022) вважався таким, що самовільно залишив військову частину.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2024, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024, відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що військовослужбовці Збройних Сил України, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів мають право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн або 30 000 грн. При цьому, у разі якщо військовослужбовець самовільно залишив місце служби (військову частину), такий військовослужбовець до відповідного наказу про виплату додаткової винагороди не включається. Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що за процедурою, встановленою приписами Окремого доручення, встановлено ряд підстав для невключення військовослужбовців до наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 у конкретному місяці, зокрема, у разі самовільного залишення місця служби. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що на підставі підпункту 9.4 пункту 9 Окремого доручення позивачу правомірно з 01.11.2022 по 31.11.2022 не нараховувалася та не виплачувалася додаткова винагорода, відповідно до Постанови №168.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024 у справі № 420/33453/23 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Сервисы для юристов