ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 560/8768/24
адміністративне провадження № К/990/19555/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Бившевої Л.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року (суддя Гнап Д.Д.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року (головуючий суддя Залімський І.Г., судді: Сушко О.О., Мацький Є.М.) у справі №560/8768/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Хмельницькій області), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0032700705 від 19 лютого 2024 року на суму 318000,00 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0032710705 від 19 лютого 2024 року на суму 170,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач покликався на те, що фактична перевірка була проведена за відсутності на те правових підстав, оскільки податковим органом не надано жодної інформації щодо того, в рамках яких заходів податковим органом встановлено невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) встановлені факти сумнівності. Позивач вважає помилковими доводи податкового органу про те, що він (позивач) провадить діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 26 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди зазначили, що відповідачем дотримано порядок проведення перевірки, доведено обґрунтованість висновків перевірки та правомірність оскаржуваних рішень.
Здійснюючи висновок про відповідність спірних податкових повідомлень-рішень, суди виходили з наступного:
встановлено факт ненадання особі, яка отримала товар, розрахункового документу встановленої форми та змісту на повну суму проведеної розрахункової операції, а саме: 10 січня 2024 року перед початком проведення фактичної перевірки здійснено контрольну розрахункову операцію та придбано вживаний електричний обігрівач за ціною 400 грн безготівковим розрахунком (переказ коштів на картковий номер) без застосування реєстратора розрахункових операцій;
- не забезпечено можливість проведення розрахунків з використанням електронних платіжних засобів, зокрема 10 січня 2024 року при купівлі вживаного електричного обігрівача за ціною 400 грн, відмовлено у проведені розрахунку за вищевказаний товар з використанням електронних платіжних засобів, натомість надано для розрахунку картковий рахунок для переказу коштів;
- встановлено факт не подання платником податків до контролюючого органу повідомлення про об`єкт оподаткування (магазин «Побутова техніка з Європи» за адресою: м.Хмельницький, Львівське шосе, 27А ) за формою 20 ОПП через який проводиться діяльність з продажу вживаної техніки;
- порушено порядок ведення обліку товарних запасів (ТМЦ) за місцем їх реалізації (місцем здійснення господарської діяльності суб`єктом господарювання).
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказано пункти 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України з одночасним посиланням на пункти 1-3 частини другої статті 353 КАС України.
Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17, від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18.
Стверджує, що підставою прийняття Наказу про проведення фактичної перевірки №66-П від 09 січня 2024 року зазначено п.п 80.2.3 та 80.2.7 п. 80.2. ст. 80 ПК України. Зі змісту даних норм законодавства вбачається, що фактична перевірка проводиться з підстав: письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування; у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації. Однак, на переконання позивача, письмової інформації, що стала підставою для прийняття такого наказу не зазначалося та до матеріалів перевірки не надавалося жодних письмових звернень, передбачених пп. 80.2.3 та 80.2.7 п 80.2 ст. 80 ПК України, ні під час проведення фактичної перевірки та оформлення її результатів, ні під час адміністративного (досудового) оскарження, ні до відзиву на позовну заяву вже під час розгляду справи в суді. Посилаючись на вказані обставини, позивач вважав, що такі протиправні дії податкового органу щодо проведення перевірки є достатньою та самостійною підставою для визнання неправомірними наслідків такої перевірки.
Крім того, позивач покликається і на невідповідність заяви (письмового звернення) від 07 січня 2024 року, яка слугувала підставою для проведення перевірки. Зокрема, зазначив, що заява не відповідає вимогам законодавства про звернення громадян, оскільки не містить обов`язкових відомостей щодо імені та по-батькові заявника, що унеможливлює ідентифікувати реквізити.
Стверджує, що судами попередніх інстанцій, в порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, не надано належної правової оцінки доводам позивача і, як наслідок, не здійснено дослідження всіх наявних в матеріалах справи доказів та не надано їм належної правової оцінки, чим допущено порушення норм процесуального законодавства.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач посилається на те, що суд першої інстанції помилково відніс цю справу до категорії незначних. Водночас, з огляду на положення п. 4 ч.4 ст.12 КАС України, виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином суд, без урахування думки позивача, значення справи для сторін, категорії та складності справи, обсягу та характеру доказів у справі та без належного правового обґрунтування, безпідставно розглянув за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Сервисы для юристов