ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 квітня 2014 року м. Київ справа № 800/179/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Єрьоміна А.В.,
суддів Зайцева М.П.,
Кравцова О.В.,
Швеця В.В.,
Юрченко В.П.
секретар судового засідання Щавінська С.В.
за участю:
представника відповідача Лаптієва А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_5 до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2014 року «Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» № 4048 - VI від 17 листопада 2011 року», -
ВСТАНОВИВ:
19 березня 2014 року ОСОБА_5 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування постанови від 23 лютого 2014 року «Про внесення змін до постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» № 4048-VI від 17 листопада 2011 року». На обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою Верховної Ради України від 2 грудня 2010 року № 2759-VI «Про обрання суддів» його обрано на посаду судді безстроково, постановою Верховної Ради України від 17 листопада 2011 року № 4048-VI «Про обрання суддів» - на посаду судді Вищого адміністративного суду України. Постановою Верховної Ради України від 23 лютого 2014 року «Про внесення змін до постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» № 4048-VI від 17 листопада 2011 року» внесено зміни, а саме виключено слова «Вищого адміністративного суду України ОСОБА_5». Позивач зазначає, що в зв'язку з прийняттям цієї постанови його фактично виключено із суддівського складу ВАС України так, ніби він взагалі не працював у цьому суді. Позивач вважає вказану постанову незаконною, оскільки згідно з частиною першою статті 216 Регламенту Верховної Ради України звільнення з посад суддів Конституційного Суду України та суддів, обраних безстроково, здійснюється відповідно до частин п'ятої, шостої статті 126 Конституції України, статті 23 Закону України «Про Конституційний Суд України» та Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до положень частини першої статті 52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді, який обіймає посаду безстроково, гарантується перебування на посаді судді до досягнення ним 65-ти років, за винятком випадків звільнення з посади або відставки судді відповідно до цього Закону. Загальні умови звільнення судді з посади передбачено статтею 100 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України за поданням Вищої ради юстиції. Позивач зазначає про відсутність такого подання, а також порушення відповідачем процедури розгляду питання, оскільки прийняттю постанови повинна була передувати доповідь Голови або члена Вищої ради юстиції.
Крім того, позивач зазначає, що його права порушені шляхом не надання можливості бути присутнім при прийнятті рішення, надавати пояснення, ставити питання учасникам засідання, висловлювати заперечення, заявляти клопотання та відводи. ОСОБА_5 також зазначає, що постанова Верховної Ради України «Про обрання суддів» № 4048-VI від 17 листопада 2011 року фактично виконана, а тому втратила свою дію після вступу на посаду судді ВАС України.
Відповідач надав письмові заперечення, в яких позовні вимоги не визнав у повному обсязі, зазначивши, що за період перебування ОСОБА_5 на адміністративній посаді голови ВАС України не відбулись позитивні зміни у здійсненні адміністративного судочинства, не відбулось забезпечення повноцінного функціонування очолюваної ним судової установи, що обумовлено неналежним виконання своїх посадових обов'язків та адміністративних повноважень. Крім того, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. № 8рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб органів виконавчої влади), зазначено, що при прийнятті Верховною Радою України резолюції недовіри, відповідна оцінка діяльності певних посадових осіб може стосуватись як законності їх дій, так і мати політичний характер. Суб'єктами конституційної відповідальності можуть бути й інші учасники конституційно-правових відносин. Відповідач зазначає, що згідно цього рішення, не виключається можливість оскарження до судів загальної юрисдикції актів Президента України або постанов Верховної Ради індивідуального характеру з питань призначення на посади чи звільнення з посад стосовно їх законності, за винятком положень тих актів, які є наслідком конституційно-політичної відповідальності (статті 115, 122 Конституції України). Відповідач наголошує на тому, що позивач має нести конституційно-правову відповідальність перед Верховною Радою України та народом України, а прийнята спірна постанова є наслідком реалізації відповідачем законодавчої влади, а тому, є об'єктом судового конституційного контролю.
Відповідач просив відмовити у частині позовних вимог ОСОБА_5 до Верховної Ради України щодо визнання незаконною постанови від 23 лютого 2014 р. № 768-VII «Про внесення змін до постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» № 4048-VI від 17 листопада 2011 року», та закрити провадження у частині позовних вимог щодо конституційності постанови № 768-VII у зв'язку з тим, що такі вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
В судове засідання позивач не з'явився, надавши суду клопотання про розгляд справи у його відсутність. В судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення проти позовних вимог.
Колегія суддів, заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи,приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню з таких підстав.
Щодо підсудності вказаної справи Вищому адміністративному суду України, суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 18 КАС України, Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Частиною другою статті 171-1 цього кодексу визначено, що акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішення, дії чи бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України оскаржуються до Вищого адміністративного суду України. Частиною другою статті 46 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 № 1861-VI встановлено, що актами Верховної Ради є закони, постанови, резолюції, декларації, звернення, заяви. Статтею 171-1 КАС України встановлені особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, і передбачено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України.
Тобто, позовна заява ОСОБА_5 є адміністративним позовом, який підлягає розгляду Вищим адміністративним судом України.
В рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. № 8рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що здійснення судочинства Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції щодо актів Президента України та Верховної Ради України з питань призначення чи звільнення посадових осіб означає розгляд справ щодо конституційності зазначених актів у формі конституційного судочинства, а щодо їх законності - судами загальної юрисдикції у формі відповідного судочинства (частина третя статті 124). Підсудність справ такої категорії та особливості процедури їх розгляду судами загальної юрисдикції відповідного рівня підлягає визначенню процесуальним законом.
За змістом позову ОСОБА_5 вбачається, що ним оспорюється законність прийнятої спірної постанови, а не її конституційність.
Правильність визначення юрисдикційної належності даного спору Вищому адміністративному суду України зазначена в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Олександр Волков проти України», а саме, у контексті порушення п.1 ст. 6 Конвенції Європейський суд прийшов до висновку, що перегляд ВАСУ рішення про звільнення заявника не був достатнім та не забезпечив виправлення допущених порушень, оскільки ВАСУ не розглянув з належною ретельністю важливі аргументи заявника, зокрема щодо відсутності безсторонності членів ВРЮ та парламентського комітету; не оцінив доводів заявника щодо незаконності процедури голосування у ВРУ, розтлумачивши їх які такі, що мають бути розглянуті Конституційним Судом України (щодо процедури прийняття рішення).
Оцінюючи законність постанови Верховної Ради України «Про внесення змін до постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» № 4048-VI від 17 листопада 2011 року» № 768-VII від 23 лютого 2014 р. суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Постановою Верховної Ради України від 2 грудня 2010 р. № 2759-VI ОСОБА_5 обрано безстроково на посаду судді Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Сервисы для юристов