Постанова ВАСУ від 09.07.2026 року у справі №440/3553/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року

м. Київ

справа № 440/3553/24

адміністративне провадження № К/990/22542/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Уханенка С.А.,

суддів: Жука А.В., Кашпур О.В.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2025 року (головуючий суддя - Шидловський В.Б., судді - Боровицький О.А., Курко О.П.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. 26 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 по 23 лютого 2024 року відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати, а військову частину НОМЕР_2 виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 по 23 лютого 2024 року у розмірі 40 706,89 грн.

1.1. Позов обґрунтовано тим, що під час проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , грошове забезпечення йому виплачувалося військовою частиною НОМЕР_2 . Позивач указував, що у день його звільнення - 08 лютого 2024 року з ним не було проведено повного розрахунку і лише 23 лютого 2024 року військова частина НОМЕР_2 перерахувала на його рахунок 1 085 426,30 грн грошового забезпечення, у зв`язку з чим він має право на компенсацію за весь час затримки розрахунку при звільненні за правилами статті 117 КЗпП України. Посилаючись на те, що, листом від 14 березня 2024 року № 1808/15/4297 військова частина НОМЕР_1 відмовила йому у такій виплаті, а за умовами статті 117 КЗпП України, він має право на компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за весь час такої затримки, просив суд задовольнити позов.

2. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 лютого до 23 лютого 2024 року. Стягнуто з військової частини НОМЕР_2 на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 до 23 лютого 2024 року у розмірі 40 706,89 грн.

3. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, військові частини НОМЕР_2 та НОМЕР_1 оскаржили його в апеляційному порядку.

4. Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня та 07 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційними скаргами військових частин НОМЕР_2 та НОМЕР_1 .

5. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року об`єднано апеляційні провадження за апеляційними скаргами військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27вересня 2024 року у справі № 440/3553/24 в єдине апеляційне провадження.

6. Ураховуючи те, що в апеляційній скарзі військова частина НОМЕР_1 , з-поміж іншого, послалася на пропуск позивачем строку звернення до суду, установленого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали подати заяву про поновлення пропущеного строку, з доказами, що підтверджують поважність причин його пропуску.

6.1. Ухвалу обґрунтовано тим, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. У той же час, до суду позивач звернувся лише 26 березня 2024 року, тобто поза межами спеціального місячного строку звернення до суду. Ураховуючи те, що остаточний розрахунок з ним було здійснено 23 лютого 2024 року, то початком строку звернення до суду є - 24 лютого 2024 року, що спливає 25 березня 2024 рік (з урахуванням вихідних днів).

7. На виконання ухвали суду, 23 квітня 2025 року до суду апеляційної інстанції надійшли пояснення від ОСОБА_1 , в яких позивач просив урахувати, що практика Верховного Суду у подібних спорах сформована так, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми КЗпП України підлягають застосуванню у випадках, якшо нормами спеціального законодавства такі правовідносини не врегульовані. ОСОБА_1 вважає, що приписи статті 233 КЗпП України мають перевагу перед нормами КАС України, які є більш суворими, аніж приписи частини другої статті 233 КЗпП України. Водночас позивач навів низку судової практики Верховного Суду у подібній категорії справ, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/156/23 в яких Верховний Суд сформував висновок щодо застосування саме норм КЗпП України до таких правовідносин.

8. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2025 року скасовано рішення суду першої інстанції, а позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду, з підстав пропуску позивачем процесуального строку звернення до суду.

9 Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

10. 22 травня 2025 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить переглянути і скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

11. Скаргу обґрунтовано тим, що судові рішення прийнято за неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення цього спору та усупереч висновків Верховного Суду щодо застосування приписів частини другої статті 233 КЗпП України, сформованих, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 та у справах №420/10861/21 та 280/6009/23, розглянутих Верховним Судом.

11.1. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що приписи частини п`ятої статті 122 КАС України стосується виключно спорів, що стосуються проходження, звільнення з публічної служби, а отже, указана норма не стосується спорів у правовідносинах щодо стягнення компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Заявник наголошує, що за висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 812/292/18 норми законодавства, які допускають неоднозначне та множинне тлумачення завжди трактуються на користь особи. Отже, у межах вирішення цієї справи підлягають застосуванню строки визначені частиною другою статті 233 КЗпП України.

11.2. Також позивач указав, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб`єкта приватного права, (висновки Великої палати Верховного Суду, наведені у пунктах 101-104 постанови від 27 червня 2024 року у справі № 990/305/23), а у практиці Європейського суду з прав людини сформовано підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи.