Постанова ВАСУ від 07.10.2015 року у справі №820/478/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2015 року м. Київ К/800/22476/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Юрченко В.П.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - Управління)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015

у справі № 820/478/15

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1.)

до Управління

про визнання протиправними та скасування рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування рішень Управління про застосування фінансових санкцій від 11.12.2014 № 000296/10-20-40-21-02/2317701163, № 00297/10-20-40-21-02/2317701163, № 000298/10-20-40-21-02/2317701163 та № 000299/10-20-40-21-02/2317701163, згідно з якими позивача притягнуто до відповідальності у вигляді штрафів, відповідно, у сумах 25055,15 грн., 17 000 грн., 17 000 грн. та у розмірі 50110,30 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2015 у позові відмовлено з посиланням на те, що факт безліцензійного продажу позивачем алкогольних та тютюнових виробів у місці, яке не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання, підтверджується документально та обумовлює правомірність накладення на СПД ОСОБА_1 оспорюваних штрафних санкцій.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 назване рішення суду першої інстанції скасовано частково; позов задоволено в частині визнання протиправними та скасування рішень Управління про застосування фінансових санкцій від 11.12.2014 № 000298/10-20-40-21-02/2317701163 та № 000299/10-20-40-21-02/2317701163; в решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2015 залишено без змін. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з відсутності належним чином зафіксованого факту реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Управління, в якій воно просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду зі спору як скасоване помилково.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 13.11.2014 Управлінням було складено протокол про адміністративне правопорушення № 117/26-019, в якому зафіксовано наявність у позивача на зберіганні для реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів у приміщенні магазину, розташованому по АДРЕСА_1, яке не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання, а також провадження позивачем діяльності з роздрібного продажу відповідних алкогольних та тютюнових виробів без наявності ліцензій.

Наведені обставини слугували підставою для застосування до позивача оспорюваних штрафних санкцій за вказаними рішеннями Управління про застосування фінансових санкцій.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій погодилися з правомірністю застосування до позивача заходів відповідальності в порядку частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», якою встановлено, зокрема, фінансову санкцію у вигляді штрафу в розмірі 100 відсотків вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 17000 гривень, у разі зберігання суб'єктом господарювання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру місць зберігання.

Втім такий висновок судів не відповідає правильному застосуванню правових норм, що регулюють спірні правовідносини, та фактичним обставинам даної справи.

Згідно з частиною тридцять четвертою статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб'єкта господарювання таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру.

Порядок ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 28.05.2002 № 251.

Пунктом 1.1 цього Порядку визначено, що Єдиний державний реєстр місць зберігання (далі - Єдиний реєстр) - це перелік місць, що використовуються для зберігання спирту, та приміщень, що використовуються для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів (далі - місце зберігання), який містить відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку до Єдиного реєстру вносяться: місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів; місця зберігання спирту суб'єктів підприємницької діяльності - виробників спирту та алкогольних напоїв; місця зберігання спирту суб'єктів підприємницької діяльності, які отримують спирт для забезпечення виробничих та інших потреб, якщо його кількість перевищує 100 декалітрів на квартал.

Наведені у статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» визначення місця торгівлі як місця реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів - без обмеження площі, для алкогольних напоїв - торговельною площею не менше 20 кв. м, обладнане електронними контрольно-касовими апаратами (незалежно від їх кількості) або де є товарно-касові книги (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів, та місця зберігання як місця, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання, не дають підстави для висновку про взаємовиключність цих місць. Тобто за певних обставин місце зберігання та місце реалізації можуть знаходитися за однією адресою.

Однак, як вбачається з установлених судами обставин справи, в даному разі контролюючим органом не було виявлено факту зберігання позивачем тютюнових виробів та алкогольних напоїв у приміщенні, яке є місцем зберігання у розумінні наведеної норми Закону. Фактично в акті перевірки Управлінням було зафіксовано наявність товару, запропонованого до продажу, в місці його реалізації, що не може вважатися місцем зберігання.

Слід зазначити, що метою правового регулювання відносин із зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів є забезпечення контролю за їх виробництвом і обігом. Нарівні з місцями виробництва, оптової та роздрібної торгівлі алкогольних напоїв, які вказуються у ліцензіях на право здійснення відповідних видів діяльності, законодавець запровадив реєстрацію їх місця зберігання у Єдиному державному реєстрі для забезпечення повного контроль за процесом виробництва і реалізації підакцизної продукції.