Постанова ВАСУ від 07.10.2014 року у справі №826/4810/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/39114/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Костенка М.І.

Рибченка А.О.

при секретарі судових засідань: Мосійчук І.М.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стілнет»

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2014 року

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2014 року

по справі № 826/4810/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стілнет»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Стілнет» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.11.2013 року № 0004772203 та № 0004782203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2014 року, у даній справі відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Судами встановлено, що ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Стілнет» з питань дотримання податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з контрагентами.

За результатами проведеної перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст.14, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.185.1 ст.185, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

На підставі висновків перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.11.2013 року № 0004782203, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 202751,00 грн., в тому числі за основним платежем - 162201,00 грн., за штрафними санкціями - 40550,00 грн.; № 0004772203, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 212890,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 170312,00 грн., за штрафними санкціями - 42578,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зважаючи на правові підстави віднесення сум податкового кредиту з ПДВ та сум податку на прибуток, відомості про фактичне виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів є недостовірні, а документи, які підтверджують такі відомості є наслідками укладення фіктивних угод.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).