Постанова ВАСУ від 06.08.2026 року у справі №160/30905/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 160/30905/25

адміністративне провадження № К/990/28670/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Яковенка М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової служби України на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року (судді: Божко Л.А., Дурасова Ю.В., Лукманова О.М.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТВАЙР» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТВАЙР» (далі - ТОВ «ІНТВАЙР», позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, відповідач 1), Державної податкової служби України (далі - ДПС України, відповідач 2), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 16.04.2025 №17793 (вих. №35997/6/04-36-04-11-12 від 17.04.2025) про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «ІНТВАЙР» за індивідуальним податковим номером 342303704641;

- зобов`язати ДПС України поновити реєстрацію ТОВ «ІНТВАЙР» як платника податку на додану вартість з моменту її анулювання, шляхом внесення відповідного запису до Реєстру платників податку на додану вартість із поновленням реєстраційного ліміту, облікових даних, записів, стану розрахунків інтегрованої картки та збереженням податкових показників в системі електронного адміністрування податку на додану вартість позивача, які були наявні до прийняття рішення від 16.04.2025 №17793 (вих. №35997/6/04-36-04-11-12 від 17.04.2025) про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позов ТОВ «ІНТВАЙР» задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи, що воно прийняте із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, відповідач 2 звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне й обґрунтоване.

Підставою касаційного оскарження у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У розрізі заявленої підстави касаційного оскарження відповідач 2 звертає увагу на застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків, висловлених Верховним Судом у справах за подібних правовідносин, зокрема, у постановах ід 07.01.2025 у справі № 160/7847/24 та від 05.11.2020 у справі № 160/1399/19. У цих рішеннях суд касаційної інстанції зазначив, що наявність зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) накладних чи права на кредит не звільняє платника від обов`язку відображати такі операції у звітності та не заперечує законності анулювання реєстрації у разі подання нульових декларацій.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції припустився неправильного застосування норм матеріального права, зокрема, положень підпункту «г» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Скаржник наголошує, що вказана норма за своєю правовою природою є імперативною та покладає на податковий орган прямий обов`язок анулювати реєстрацію платника ПДВ за умови подання ним «нульової» звітності протягом 12 послідовних місяців. На переконання податкового органу, апеляційний суд протиправно вдався до розширювального тлумачення цієї норми, безпідставно включивши фактичне здійснення операцій із придбання товарів та наявність недекларованого податкового кредиту до переліку обставин, що нібито перешкоджають анулюванню. Відповідач також акцентує увагу на тому, що ТОВ «ІНТВАЙР» фактично мало фінансові та технічні ресурси для ведення діяльності, оренди приміщень та взаємодії з контрагентами, що прямо свідчить про його об`єктивну спроможність вчасно та достовірно звітувати перед державою, а, відтак, свідоме обрання пасивної позиції є проявом недобросовісності платника.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «ІНТВАЙР» (код ЄДРПОУ 34230377) зареєстроване як суб`єкт господарської діяльності з 10 березня 2006 року за номером запису: 1 224 102 0000 024607. З моменту державної реєстрації підприємство перебуває на податковому обліку в у ГУ ДПС у Дніпропетровській області, за юридичною та фактичною адресою: 49127, Україна, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Базова, будинок 8. Спеціалізація Товариства охоплює виробництво вибухових речовин, що є його основним видом економічної діяльності згідно з КВЕД 20.51.

Статус платника податку на додану вартість позивач отримав 31 січня 2007 року (індивідуальний податковий номер 342303704641), що підтверджується Витягом з реєстру платників від 01 лютого 2016 року ПДВ №1604644500546.

Проте, рішенням ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 16 квітня 2025 року № 17793 реєстрацію ТОВ «ІНТВАЙР» як платника податку на додану вартість було анульовано, таке рішення було направлено на адресу Товариства засобами поштового зв`язку та отримано ним 24 квітня 2025 року.

Вказаний акт індивідуальної дії обґрунтовано висновками спеціальної комісії контролюючого органу, яка встановила факт подання позивачем протягом дванадцяти послідовних податкових місяців - з березня 2024 року по лютий 2025 року включно - податкової звітності з ПДВ із нульовими показниками. Згідно з позицією відповідача, такі декларації свідчили про повну відсутність операцій із постачання або придбання товарів та послуг, здійснених із метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту, що зафіксовано у відповідній Довідці від 07 квітня 2025 року № 17964/04-36-04-11/34230377. Контролюючий орган констатував, що обсяги оподатковуваних операцій платника за вказаний період становили 0 гривень, що в розумінні підпункту «г» пункту 184.1 статті 184 ПК України є безумовною підставою для анулювання реєстрації платника податку.

Вважаючи анулювання реєстрації протиправним та таким, що не відповідає реальному стану його господарської діяльності, ТОВ «ІНТВАЙР» звернулося до суду з позовом про визнання такого рішення податкового органу протиправним і його скасування, а також про зобов`язання відновити його статус у відповідних державних реєстрах та інформаційних системах.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що встановлений податковим органом факт подання Товариством протягом дванадцяти послідовних податкових місяців (з березня 2024 року по лютий 2025 року включно) податкових декларацій із «нульовими» показниками є самостійною, безумовною та достатньою правовою підставою для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість відповідно до положень підпункту «г» пункту 184.1 статті 184 ПК України. При цьому суд наголосив, що диспозиція вказаної норми права за своєю юридичною природою є імперативною, а тому у разі підтвердження даними звітності платника факту відсутності операцій із постачання або придбання товарів та послуг, контролюючий орган наділений прямим обов`язком прийняти рішення про виключення такої особи з Реєстру платників ПДВ.

Оцінюючи аргументи позивача щодо фактичного здійснення господарської діяльності та наявності зареєстрованих у ЄРПН податкових накладних від контрагентів, суд першої інстанції зазначив, що наявність таких документів поза межами поданої звітності не спростовує законності рішення про анулювання, адже закон пов`язує збереження статусу платника ПДВ саме з відображенням показників у деклараціях, які є актом офіційного волевиявлення та підтвердженням реального стану діяльності суб`єкта.

Крім того, судом першої інстанції було відхилено посилання позивача на практику Верховного Суду у справах, де анулювання визнавалося протиправним через об`єктивну неможливість платника звітувати внаслідок накладення судових арештів на суми в СЕА ПДВ або інших форс-мажорних обставин, як такі, що незастосовні до обставин цієї справи, у межах судового розгляду якої Товариство не надало доказів перебування в обставинах непереборної сили, які б заважали йому вчасно та достовірно відобразити результати своєї діяльності у деклараціях. Враховуючи викладене, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в повному обсязі, визнавши позовні вимоги про скасування рішення та поновлення реєстрації безпідставними.

Апеляційний суд з висновком суду першої інстанції не погодився та, приймаючи протилежне рішення, виходив з того, що такий захід, як анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, спрямований на суб`єктів господарювання, які фактично не здійснюють підприємницьку діяльність. Суд апеляційної інстанції вказав, що за наявними у справі матеріалами у період з березня 2024 року по лютий 2025 року на ТОВ «ІНТВАЙР», як на покупця товарів та послуг, здійснювалася реєстрація податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) на загальну суму ПДВ 20 120,13 грн. На думку колегії суддів, вказані обставини є беззаперечним підтвердженням здійснення позивачем реальної господарської діяльності у спірний період, що прямо спростовує твердження податкового органу про відсутність операцій із придбання товарів чи послуг. Крім того, апеляційний суд наголосив на положеннях пункту 198.6 статті 198 ПК України, згідно з якими, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих та зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати їх складення. Оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення цей строк ще не сплинув, суд дійшов висновку, що платник мав законне право відобразити ці суми у податковій звітності пізніше. Відтак, невідображення операцій у деклараціях за 12 місяців було розцінено судом як реалізація права на відстрочення формування податкового кредиту, а не як доказ відсутності самої діяльності.