ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 лютого 2014 року м. Київ К/9991/72289/12
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С.В.
Загороднього А.Ф.
розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Шполянському районі Черкаської області на постанову Шполянського районного суду Черкаської області від 13 вересня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Шполянському районі Черкаської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановила:
У червні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Шполянському районі Черкаської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Шполянського районного суду Черкаської області від 07 липня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Шполянського районного суду Черкаської області від 13 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2012 року, задоволено заяву позивача. Скасовано постанову Шполянського районного суду Черкаської області від 07 липня 2011 року за нововиявленими обставинами та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення по справі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно перебував 25, 26, 28, 29, 30 грудня 1986 року та 3 січня 1987 року на роботах в зоні реактора Чорнобильської АЕС, що вбачається з довідки № 257 від 01.02.1987 року про кількість виїздів ОСОБА_2 в зону відчуження, картки обліку доз радіоактивного опромінення, яка складає 22,30 ренген.
Згідно архівної довідки м. Подольську Московської області № 2/8/88206 від 03.06.2011 року в переліку військових частин, особистий склад яких приймав участь в роботах по ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС в 1986-1990 р.р. значиться військова частина 22457, в якій служив ОСОБА_2
16 березня 2011 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії відповідно до положень статті 55 Закону України " Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Скасовуючи рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами та задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції, виходили з того, що відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, зокрема для учасників ліквідації наслідків встановленого для одержання державних пенсій, зокрема для учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року не менше 5 календарних днів, із зменшенням пенсійного віку на 10 років.
Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.
На підставі вищевказаного, суди дійшли правильного висновку, що позивач має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 10 років.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновком судів про те, що відповідач має нараховувати та виплачувати пенсію позивачу з 01.12.2010 року, з часу коли позивачу виповнилося 50 років.
З заявою про призначення пенсії ОСОБА_2 звернувся 16 березня 2011 року.
Право позивача на призначення пенсії підлягає відновленню з дати звернення до Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі міста Києва із заявою про призначення пенсії, саме з 16.03.2011 року.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни судових рішень в частині початку нарахування та виплати пенсії ОСОБА_2 16.03.2011 року.
Відповідно до вимог ст. 225 КАС України суд касаційної інстації має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
Керуючись ст. ст. 222, 225, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-
ПОСТАНОВИЛА:
Сервисы для юристов