Постанова ВАСУ від 06.02.2014 року

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/14914/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків та Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнілівер Україна»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.06.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011

у справі № 2а-17548/09/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнілівер Україна»

до 1. Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

2. Державної податкової адміністрації України

про скасування податкових повідомлень-рішень, визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.06.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві від 25.06.2009 № 0000314240/0 та № 0000324240/0, від 04.09.2009 № 0000314240/1 та №0000324240/1, від 19.11.2009 № 0000314240/2 та № 0000324240/2; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі СДПІ у м. Києві просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права. ТОВ «Юнілівер Україна» у своїй касаційній скарзі просить скасувати ухвалені у справі судові рішення у частині відмови у задоволення позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, та прийняти нову постанову про повне задоволення позовних вимог.

Як позивач так і відповідач подали також заперечення на касаційні скарги іншої сторони, в яких просили залишити їх без задоволення як безпідставні.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 15.06.2009 № 211/42-40/25641220, про порушення позивачем норм пункту 1.25 ст. 1, пункту 5.1, підпунктів 5.2.1, 5.2.8 пункту 5.2, підпункту 5.3.1 пункту 5.3, підпунктів 5.4.2, 5.4.10 пункту 5.4, пункту 5.9 ст.5, підпункту 8.2.2 пункту 8.2, підпункту 8.4.1 пункту 8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), а саме: заниження валового доходу у загальній сумі 662409,00 грн. у податковому обліку за період з ІІІ кварталу 2007 року по ІV квартал 2008 року, внаслідок заниження задекларованих за вказаний період показників балансової вартості запасів на цю сумі; завищення валових витрат на загальну суму 6840121,00 грн. у податковому обліку за період із ІІ кварталу 2007 року по ІV квартал 2008 року, у результаті чого занижено податок на прибуток у податковому обліку за період з ІІ кварталу 2007 року по ІІІ квартал 2008 року та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування за ІV квартал 2008 року на суму 6613487,00 грн. Крім того, за висновком акту перевірки, позивачем порушені норми підпунктів 7.4.1, 7.4.3 та 7.4.4. пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР): завищено податковий кредит на загальну суму 712207,00 грн. за податковими деклараціями за період із квітня 2007 року по грудень 2008 року, у результаті чого занижено податок на додану вартість на вказану суму у цих же податкових періодах.

За наслідками висновків перевірки та адміністративного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.06.2009 № 0000314240/0, від 04.09.2009 № 0000314240/1, від 19.11.2009 № 0000314240/2 про визначення податкових зобов`язань із податку на прибуток у сумі 841384,00 грн., у т.ч.: 227273,00 грн. за основним платежем та 614111,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; а також від 25.06.2009 № 0000324240/0, від 04.09.2009 №0000324240/1 та від 19.11.2009 № 0000324240/2 про визначення податкових зобов`язань із податку на додану вартість у сумі 993974,00 грн., у т.ч.: 662649,00 грн. за основним платежем та 331325,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Скасовуючи вказані податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач правомірно врахував при визначенні приросту (убутку) балансової вартості запасів в деклараціях за 2-й квартал 2007 року - 4-й квартал 2008 року вартість списаних товарно-матеріальних цінностей; правомірно відніс до валових витрат в податковому обліку за 3-й квартал 2008 року безнадійну заборгованість ТОВ «Арго» в розмірі 3063123,00 грн., яка залишилася непогашеною внаслідок припинення юридичної особи дебітора; правомірно відніс до валових витрат вартість придбаних у ТОВ «Агенція реклами «БіТіЕл» послуг з розміщення товарів на площах гіпермаркетів мережі «Метро» в розмірі 176479,00 грн.; вартість придбаних у ТОВ «Охоронно-детективне агенство «Безпека-сервіс» послуг з охорони права інтелектуальної власності на товарний знак в розмірі 1825699,00 грн. та вартість придбаних у ТОВ «Скай Ларк Омні» послуг конференц-сервісу в розмірі 52958,33 грн., так само як і правомірно включив до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені у ціні цих послуг.

Разом з тим, як свідчить акт перевірки від 15.06.2009 № 211/42-40/25641220, суми податкових зобов'язань, стосовно яких прийняті зазначені податкові повідомлення-рішення, визначені позивачу контролюючим органом, крім як з підстав, яким суд дав юридичну оцінку як встановленим в судовому процесі, з таких підстав, як порушення позивачем норм підпункту 8.4.1 пункту 8.4 ст. 8 Закону № 334/94-ВР внаслідок нарахування амортизації в податковому обліку за 3-й квартал 2008 року на вартість легкових автомобілів з врахуванням суми ПДВ, а також пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 цього Закону, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР внаслідок віднесення до валових витрат вартості інформаційних послуг та суми ПДВ в їх ціні по господарських операціях на підставі нікчемного договору з ТОВ «Арма-Строй» (а.с.54, 64-65, т. 1). Ці ж підстави донарахування позивачу сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість вказані контролюючим органом і в розрахунку, приєднаному до справи (а.с.114, т.3). Судом же вони перевірені не були, так само, як не були встановлені обставини, що стосуються цих підстав донарахування сум податкових зобов'язань, тоді як висновок суду про неправомірність податкових повідомлень-рішень зроблений щодо вказаних в них сум податкових зобов'язань в повному обсязі. Ця помилка у встановленні обставин у справі судом апеляційної інстанції не була виправлена.

Крім того, висновок судів попередніх інстанцій про неправомірне збільшення контролюючим органом за результатами перевірки ТОВ «Юнілівер Україна» сум скоригованого валового доходу за 3-й квартал 2007 року - 4-й квартал 2008 року на загальну суму 662409,00 грн. (рядок 01.2 декларацій «приріст балансової вартості запасів») та зменшення суми валових витрат за 2-й квартал 2007 року на 56872,00 грн. (рядок 04.2 декларації «убуток балансової вартості запасів») фактично не обґрунтований та зроблений без з`ясування тих обставин, на підставі яких контролюючий орган зробив такий висновок. Так, згідно з актом перевірки підставою для внесення таких змін в показники податкового обліку ТОВ «Юнілівер України» став виявлений під час перевірки факт врахування товариством при визначенні балансової вартості запасів на кінець звітного податкового періоду вартість товарно-матеріальних цінностей, списаних в бухгалтерському обліку на невиробничі цілі у зв`язку з недостачею при транспортуванні та на складі, безоплатною передачею товару для розповсюдження серед партнерів та працівників товариства, утилізацією. Вирішення спору в цій частині вимагало встановлення в судовому процесі обставин щодо використання списаних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності товариства, оскільки відповідно до положень пункту 5.9 ст. 5 Закону № 334/94-ВР в розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів, який впливає на розмір оподатковуваного доходу платника податку приймає участь балансова вартість тільки тих запасів, вартість яких відноситься до валових витрат. Ознакою ж останніх відповідно до норми пункту 5.1, підпункту 5.2.2 пункту 5.2 цієї статті є зв'язок витрат з господарською діяльністю платника податку.

Наведене свідчить про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм статей 69, 70, 71, 86 КАС України, внаслідком чого є неправильне встановлення обставин справи, а відтак і висновок суду щодо юридичної сили податкових повідомлень-рішень від 25.06.2009 № 0000314240/0 та № 0000324240/0, від 04.09.2009 № 0000314240/1 та № 0000324240/1, від 19.11.2009 № 0000314240/2 та № 0000324240/2.

Ці порушення норм процесуального права як такі, що призвели до прийняття неправильних судових рішень, відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень в частині визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 25.06.2009 № 0000314240/0 та № 0000324240/0, від 04.09.2009 № 0000314240/1 та № 0000324240/1, від 19.11.2009 № 0000314240/2 та № 0000324240/2 з направленням справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд до суду першої інстанції. Необхідність скасування судових рішень в зазначеній частині обумовлена тим, що в них не встановлено, в якій сумі позивачу визначені податкові зобов`язання по окремій з підстав, вказаних в акті перевірки.

Підлягають скасуванню ухваленні у справі судові рішення і в частині відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.01.2010 № 0000014240/0 про застосування до ТОВ «Юнілівер Україна» штрафу в розмірі 63926,00 грн., встановленого нормою підпункту 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (Закон № 2181-ІІІ), повідомлення від 29.12.2009 № 126650008163733 про нарахування пені на податковий борг у сумі 9346,15 грн.

Висновок суду про правомірність цих рішень податкового органу не відповідає нормі підпункту 5.2.4 пункту 5.2 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ, згідно з положеннями якої в разі оскарження платником податків податкового повідомлення-рішення в судовому порядку визначена контролюючим органом сума податкового зобов`язання вважається узгодженою після набрання законної сили судовим рішенням про визнання податкового повідомлення-рішення правомірним.

У судовому процесі встановлено, що штраф у розмірі 63926,00 грн. застосований до позивача за прострочення на 29 календарних днів сплати податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 639259,50 грн., визначеного позивачу податковими повідомленнями-рішеннями від 25.06.2009 № 0000324240/0, від 04.09.2009 № 0000324240/1, від 19.11.2009 № 0000324240/2 та сплаченого ним платіжним дорученням від 29.12.2009 № 2912 до закінчення процедури узгодження (а.с.69-71, т.3). Факт добровільної сплати позивачем суми податкового зобов`язання, визначеної контролюючим органом, до закінчення процедури узгодження цієї суми, про що свідчить порушення судом провадження за позовною заявою про скасування вказаних податкових повідомлень-рішень, не є підставою для визнання такої суми податкового зобов`язання узгодженою та поширення стосовно неї вимог підпункту 5.3.1 пункту 5.3 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ щодо строків сплати узгоджених сум податкових зобов`язань. Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на такий зміст правового регулювання, внаслідок чого дійшли неправильного висновку про наявність підстав для застосування до позивача штрафу та нарахування пені на суму податкового боргу при відсутності такого у позивача, оскільки нараховані контролюючим органом суми податкових зобов`язань не є узгодженими.