ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"03" лютого 2016 р. м. Київ К/800/20190/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Олексієнка М.М. (доповідач), Малиніна В.В., Штульман І.В.,
здійснивши в порядку письмового провадження касаційний розгляд справи за адміністративним позовом управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради (далі - УПСЗН) до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області (далі - ДВС) щодо скасування постанови про накладення штрафу за касаційною скаргою представника позивача на судові рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 лютого 2015 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року, -
в с т а н о в и л а :
У грудні 2014 року представник УПСЗН звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати постанову ДВС від 19 листопада 2014 року про накладення штрафу за невиконання судового рішення.
Посилався на те, що рішення суду не виконується з поважних причин, а саме за відсутності державного фінансування на соціальні виплати.
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 лютого 2015 року, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом від 21 квітня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі представник позивача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. Зазначає, що УПСЗН вчинило всі можливі заходи направлені на виконання рішення суду.
Враховуючи відсутність клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, касаційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.
Як установлено судами попередніх інстанцій, 19 листопада 2014 року відповідачем винесено постанову, яка є предметом оскарження, про накладення штрафу за невиконання судового рішення.
Підставою до прийняття зазначеного рішення, стало повторне невиконання постанови Деснянського районного суду м. Чернігова, на підставі якого видано виконавчий лист № 2а-2506/921/2012 від 2 грудня 2013 року про зобов'язання УПСЗН здійснити ОСОБА_4 перерахунок і виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік у розмірі, встановленому частиною четвертою статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахування виплачених сум.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із законності рішення про накладення штрафу, оскільки наведені позивачем підстави не можна визнати таким, які б перешкоджали виконанню судового рішення.
Проте з таким висновком погодиться неможливо, оскільки він не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Умови і порядок виконання на території України судових рішень визначається Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV).
Виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення, здійснюється відповідно до статті 75 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 89 Закону № 606-ХІV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону (частина друга статті 89 цього Закону ).
Отже, законодавець передбачив негативні наслідки (штрафні санкції) за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення, за умови його невиконання без поважних причин.
Враховуючи викладене, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише при умові, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість, у тому числі і фінансову, виконати судове рішення, проте не зробив цього.
Крім цього, у зв'язку з фактичною неможливістю виконання бюджетними державними органами судових рішень про стягнення, виплату коштів Верховною Радою України 05 червня 2012 року було прийнято Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», відповідно до положень частини першої статті 3 якого виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Таким чином, списання коштів з рахунків державного органу на виконання судових рішень проводиться лише за умови наявності таких коштів.
Отже, невиконання судового рішення УПСЗН в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Саме до такого висновку зводиться правова позиція, викладена в Постанові Верховного Суду України від 24 березня 2015 року (справа № 21-66а15).
З матеріалів справи вбачається, що УПСЗН поінформовано державну виконавчу службу про те, що на виконання рішення суду проведено перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік, однак виплати здійснити неможливо у зв'язку з відсутністю бюджетних призначень та спеціального рахунку, з якого здійснювалися б відповідні виплати.
Сервисы для юристов