ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"02" грудня 2015 р. м. Київ К/800/41051/15
Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Островича С.Е.,
за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,
представника позивача Нор А.Г.,
представника відповідача Савенко Ю.Н.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор»
на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27.07.2015 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 року
у справі № 823/1152/15
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» (далі - позивач, ТОВ «Золотоніський ЛГЗ «Златогор»)
до Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - відповідач, Золотоніська ОДПІ)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
ТОВ «Золотоніський ЛГЗ «Златогор» звернулось у травні 2015 року до суду з позовом до Золотоніської ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.12.2014 року № 0002972200/1173.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 27.07.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 року, в задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. Вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.8, п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України); ст. ст. 69, 70, 71, 72, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що касаційна скарга позивача є безпідставною, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ПП «Сімплікс» за період червень та серпень 2014 року та з ТОВ «БК «Форум Інвест» за липень 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 28.11.2014 року № 385/23-13-2200/31082518. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 3 111 269,00 гривень.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.12.2014 року № 0002972200/1173 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4 666 904,00 гривні, у тому числі за основним платежем 3 111 269,00 гривень та за штрафними санкціями 1 555 635,00 гривень.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не надано належних доказів реального виконання умов спірних договорів, що із наданих документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією. Суд дійшов висновку, що дії по формуванню податкового кредиту є неправомірними, що свідчить про правомірність прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення.
Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.
Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 93 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Сервисы для юристов