ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 320/16607/24
адміністративне провадження № К/990/1228/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
за участю секретаря судового засідання Носенко Л.О.,
представників позивача Коржової О.Ю., Коршикова С.І.,
представника відповідача Єгорова А.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року (головуючий суддя Перепелиця А.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року (головуючий суддя Кучма А.Ю., судді Аліменко В.О., Безименна Н.В.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (далі - ТОВ «МІЛОАН») звернулося до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - Східне МУ ДПС по роботі з ВПП), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23 січня 2024 року: №0000/41/32-00-07-01-19/40484607, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на 77 238 471,25 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 74 961 181 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2277290,25 грн); №0000/42/32-00-07-01-19/40484607, яким зменшено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 33 263 702 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказує про необґрунтованість висновків Акта від 1 грудня 2023 року №1174/32-00-07-01-14/40484607, на підставі яких контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки такі висновки відповідачем сформовано виключно на сумнівах та припущеннях, без урахування доказів, якими спростовуються твердження про порушення ТОВ «МІЛОАН» вимог податкового законодавства. Позивач не погоджується з твердженням відповідача про порушення ним пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо завищення витрат зі страхування на загальну суму 389905851 грн та зазначає, що відповідно до укладених договорів страхування, кожний наступний реєстр, на який посилається відповідач, не збільшує розмір франшизи, а залишається незмінним незалежно від кількості реєстрів та/або кредитних договорів, прийнятих на страхування, адже встановлений договором страхування розмір франшизи буде застосовуватись однаковою мірою до реєстрів з різними страховими сумами та кількістю кредитних договорів. На думку позивача, твердження податкового органу про те, що укладання договорів страхування між ТОВ «МІЛОАН» та страховими компаніями направлено виключно на те щоб уникнути обставин, які призводять до настання страхового випадку, є неприйнятними, а будь-які спроби відповідача визначити доцільність страхування ризиків є протиправним втручанням у господарську діяльність платника податків. Стосовно того, що деякі постачальники страхових послуг є фігурантами кримінальних справ позивач наголосив на тому, що такі кримінальні справи не мають будь-якого відношення до господарської діяльності ТОВ «МІЛОАН» та до укладених договорів страхування. Щодо завищення ТОВ «МІЛОАН» витрат по господарським операціям з ТОВ «БРЕДЛІ ФІНАНС» на суму 41381800 грн позивач вказав, що до перевірки було надано договори, додатки, акти наданих послуг та звіти на підтвердження надання послуг щодо розміщення реклами в мережі інтернет, у зв`язку з чим позивач вважає, що ним було в повній мірі виконано вимоги ПК України та надано всі первинні документи, що підтверджують зміст та обсяг господарських операцій, одиниці виміру та інші умови операцій.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Стягнуто на користь ТОВ «МІЛОАН» судовий збір у розмірі 33308 грн за рахунок бюджетних асигнувань Східного МУ ДПС по роботі з ВПП.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень вiд 23 сiчня 2024 року: №0000/42/32-00-07-01-19/40484607 в частині зменшення задекларованої позивачем суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 898584 грн та №0000/41/32-00-07-01-19/40484607 в частині збільшення суми грошового зобов`язання позивача з податку на прибуток на 242264 грн, та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 27351 грн. Прийнято в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року залишено без змін.
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, Східне МУ ДПС по роботі з ВПП звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою.
У касаційній скарзі відповідач посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог на суму 109 333 974,25 грн скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Східного МУ ДПС по роботі з ВПП на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року. Витребувано з Київського окружного адміністративного суду справу.
Підставами для відкриття касаційного провадження у справі є оскарження судового рішення, зазначеного у частині першій статті 328 КАС України, з посиланням у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та на те, що у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Зокрема контролюючий орган у касаційній скарзі зазначає, що наразі Верховним Судом не сформульовано правового висновку щодо застосування норм права, а саме: підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України (щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) в договорах страхування фінансової відповідальності та страхування загалом, а також засобів підтвердження такої розумної ділової мети); пункту 44.1 статті 44 ПК України (щодо документального підтвердження господарських операцій з контекстної реклами фінансових послуг в мережі Інтернет).
Контролюючий орган повідомляє, що внаслідок фактичної відсутності правових висновків Верховного Суду з подібних правовідносин судами попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог ухвалені неправильні висновки. Зокрема, як вбачається з постанови суду апеляційної інстанції в частині взаємовідносин з укладання договорів страхування фінансових послуг без розумної економічної (ділової) мети зроблено висновок про те, що «позивач самостійно визначає розмір ризику невиконання зобов`язань, що не може свідчити про порушення останнім податкового законодавства». Також судами фактично виключено поняття розумної економічної (ділової) мети з господарських відносин страхування, зокрема, дане поняття у рішеннях судів взагалі не згадується, (наявні лише посилання абстрактного характеру).
ТОВ «МІЛОАН», скориставшись своїм правом надало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Зокрема позивач щодо доводів касаційної скарги про необхідність формування висновку з питань застосування підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України (щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) в договорах страхування фінансової відповідальності та страхування загалом, а також засобів підтвердження такої розумної ділової мети) вказує, що суть незгоди контролюючого органу з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині операцій зі страхування зводиться до того, що відсутність виплат страхового відшкодування на користь платника податків або недостатня їх кількість/розмір (як в межах цієї справи), на думку контролюючого органу свідчить про те, що платник податків не мав наміру навіть теоретично отримати економічний ефект від операцій зі страхування, які призвели до збільшення задекларованих витрат платника та зменшення об`єкту оподаткування.
Разом з тим, висновки Верховного Суду в питанні застосування норм права у спорах щодо правомірності витрат платника податку на страхування та наявності ділової мети є сталими та послідовними.
Так у справах №813/3199/14 та №820/5615/14 Верховним Судом зроблено висновки про те, що доводи про ненастання страхового випадку є неприйнятними з огляду на те, що надання послуги страхування не пов`язане безпосередньо з настанням страхового випадку, як обов`язкової та неминучої події, оскільки сутність послуги страхування полягає у тому, що застрахована особа (страхувальник) за плату страховику отримує захист від наслідків можливого настання відповідної події, протягом строку дії договору страхування застрахований інтерес страхувальника є захищеним, а страхова послуга наданою.
Також у справі №820/5615/14 Верховний Суд вказав, що визнає неприйнятними доводи податкового органу стосовно доцільності та раціональності укладення договору добровільного страхування, з точки зору досягнення економічного результату, з огляду на те, що укладаючи цей договір, позивача, як суб`єкт господарювання реалізує свою господарську компетенцію, висновуючись на принципах господарської діяльності, яка знаходиться за межами контролю податкового органу.
У справі №816/401/17 податковий орган вважав, що оскільки зобов`язання боржників банку за кредитним договором забезпечені заставою, вартість якої для розрахунку чистого кредитного ризику за кредитними договорами перевищувала максимальний ліміт кредитування та такими кредитними договорами, банком безпідставно віднесено до складу витрат страхові платежі, оскільки витрати на страхування відносяться до господарської діяльності лише в частині ризику не забезпеченого заставою. Проте, Верховний Суд зазначив, що: суди правильно вказали, що позивач самостійно визначає розмір ризику невиконання зобов`язань та приймає рішення щодо доцільності страхування ризику, не забезпечених заставою. У період, що перевірявся, умови видачі кредитів, за якими мають укладатися договори страхування кредиту, було встановлено рішеннями Спостережної ради Банку - позивача (протоколи від 21 листопада 2012 року №45, від 12 лютого 2013 року № 6 та від 17 жовтня 2013 року №41).
Сервисы для юристов