Постанова ВАСУ від 01.07.2026 року у справі №420/3372/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року

м. Київ

справа № 420/3372/25

адміністративне провадження № К/990/20391/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2026 року (судді: Семенюк Г.В., Федусик А.Г., Шляхтицький О.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

-установив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - ГУ ДПС в Одеській області, відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- від 24.04.2023 року № 1742713-2408-1502 про визначення йому податкового зобов`язання за 2022 рік за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, у сумі 141538,80 грн,

- від 04.06.2024 року № 0744248-2408-1502-UA51040250000099866 про визначення йому податкового зобов`язання за 2023 рік за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, у сумі 48631,28 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року позов задоволено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2026 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати означену вище постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що поновлення податковому органу строку на оскарження через «відсутність коштів на сплату судового збору» прямо суперечить сталій практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 15.05.2018 у справі № 804/2979/17, від 07.06.2018 у справі № 822/276/17 та від 24.07.2023 у справі №200/3692/21, в яких Суд чітко зазначив, що дефіцит бюджетного фінансування не є поважною причиною для пропуску строків суб`єктом владних повноважень, оскільки державний орган зобов`язаний належним чином організовувати свою діяльність.

Звернення податкової служби з повторною скаргою лише через чотири місяці після набрання рішенням законної сили, на переконання скаржника, свідчить про порушення розумних строків та принципу юридичної визначеності (res judicata). Наголошує, що відповідно до принципу «належного урядування», ризик будь-якої організаційної помилки державного органу повинна нести сама держава, а не приватна особа. За таких обставин ОСОБА_1 вважає, що апеляційне провадження було відкрито з порушенням норм процесуального права, що є самостійною підставою до скасування постанови суду апеляційної інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а оскаржуване рішення - ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що питання поновлення строку є самостійним процесуальним питанням і жодним чином не впливає та не могло вплинути на правильність застосування норм матеріального права при вирішенні спору по суті. Суд апеляційної інстанції дослідив обставини справи та встановив, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником у розумінні підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що виключає застосування пільги за підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Цей висновок є самостійним і обґрунтованим незалежно від порядку відкриття апеляційного провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 18.11.2014 року у справі № 515/2640/14-ц за позивачем було визнано право власності на 1/2 частину об`єктів майнового комплексу будівель та споруд №13 (СТФ-2), розташованого по АДРЕСА_1 , а саме: на адмінбудівлю під літ.А, площею 220,2 кв.м., вартістю 49479 грн; адмінбудівлю під літ.Б, площею 540,3 кв.м., вартістю 198134 грн; склад під літ.В, площею 47,4 кв.м., вартістю 12360 грн; кормозапарник (кормоцех) під літ.Г, площею 421.0 кв.м., вартістю 74409 грн; нежитлову будівлю (свинарник) під літ.И, площею 990,8 кв.м., вартістю 116176 грн; нежитлову будівлю (свинарник) під літ.К, площею 989,8 кв.м., вартістю 104381 грн.; нежитлову будівлю (свинарник) під літ.М, площею 993,4 кв.м., вартістю 104810 грн; нежитлову будівлю (свинарник) під літ.Н, площею 1009,9 кв.м. вартістю 106956 грн; підвал під літ.Д, площею 27,6 кв.м., вартістю 6502 грн, частину огорожі з бетонних плит вартістю 17796,50 грн, - всього на загальну суму 791003,50 грн.

Відповідне право власності було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.02.2015 року за № 34608242 та підтверджується актуальною інформацією з Реєстру станом на 19.09.2024 року за № 395589895.

Згідно зі звітом про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж від 10.10.2014 року, складеним ПП «БП ВКФ «Кулекспобуд», вказаний об`єкт нерухомості за своїм функціональним призначенням віднесений до коду 1271.9 Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

На підставі відомостей про зазначене майно ГУ ДПС в Одеській області були прийнято такі податкові повідомлення-рішення:

1) від 24.04.2023 № 1742713-2408-1502, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2022 рік у сумі 141 538,80 грн;

2) від 04.06.2024 № 0744248-2408-1502-UA51040250000099866 про визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік у сумі 48 631,28 грн.

Вважаючи означені податкові повідомлення-рішення протиправними позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки належні ОСОБА_1 на праві власності об`єкти нерухомості (зокрема, свинарники та кормоцех) за Державним класифікатором ДК 018-2000 віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) та фактично не здаються власником в оренду, лізинг або позичку, вони відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно.

Апеляційний суд дійшов протилежного висновку по суті спору та зазначив про те, що для застосування пільги зі сплати податку на нерухоме майно згідно з підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України необхідним є одночасне дотримання двох умов: належність об`єкта до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення» (код 1271) та статус власника як сільськогосподарського товаровиробника, однак ОСОБА_1 не надав доказів здійснення ним діяльності з виробництва, переробки чи реалізації сільськогосподарської продукції та не подавав відповідних податкових декларацій за 2022- 2023 роки, у зв`язку з чим у нього відсутня сукупність підстав для звільнення від оподаткування, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими.