Постанова
Іменем України
31 січня 2018 року
м. Київ
справа № 336/61690/17
провадження № 61-29992св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_4,
заінтересована особа - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2017 року у складі судді Щасливої О. В. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 21 березня 2018 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Онищенка Е. А.,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою на рішення посадової особи Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області (далі - Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ в Запорізькій області) про відмову у знятті арешту з майна боржника.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що під час примусового виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2014 року, на підставі постанови державного виконавця від 03 серпня 2016 року, накладено арешт на все майно ОСОБА_4 та оголошена заборона його відчуження у зв'язку з наявністю заборгованості по аліментам. Навесні 2017 року вказана заборгованість погашена у повному обсязі, однак заява про скасування арешту залишена державним виконавцем без задоволення.
Вважає такі дії державного виконавця неправомірними, оскільки накладений арешт обмежує гарантоване Конституцією України право заявника на вільне розпорядження належним йому майном.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Запорізької області від 21 березня 2018 року, скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що виходячи зі змісту відповідей Пенсійного фонду України та Державної фіскальної служби про відсутність у ОСОБА_4 джерел постійних доходів у вигляді заробітної плати, пенсії, винагород, гонорарів, грошових коштів у банківських рахунках, відсутня можливість забезпечення виконання рішення суду про стягнення аліментів в інший спосіб, аніж звернення стягнення на майно боржника.
У травні 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 21 березня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
Касаційна скарга мотивована тим, що ним повністю погашена заборгованість зі сплати аліментів, тому відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» є підстави для зняття виконавцем арешту з майна боржника.
Державним виконавцем накладено арешт на квартиру, яка на праві спільної часткової власності належить заявнику та його матері, ОСОБА_6, що призвело до порушення її права вільного володіння, користування і розпорядження власністю.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України 04 червня 2018 року справу № 233/3902/16-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Сервисы для юристов