Постанова КЦС ВП від 04.09.2019 року у справі №2-7010

Постанова

Іменем України

02 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 2-7010

провадження № 61-34250св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В.

О.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2017 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Сидоренко І. П., Станкевича В. А. у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділ частки домоволодіння в натурі та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У грудні 2010 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виділ в натурі частину жилого будинку АДРЕСА_1 загальною площею 210,3 кв. м, житловою площею 91,5 кв. м та припинення права спільної власності на жилий будинок АДРЕСА_1.

Позов мотивований тим, що позивачу на підставі рішення Одеської міської ради від 29 липня 2010 року належить жилий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 210,3 кв. м, житловою площею 91,5 кв. м, що розташований на земельній ділянці площею 304 кв. м, яка належить позивачу на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку. Співвласником домоволодіння АДРЕСА_1 є відповідачі. ОСОБА_2 належить 46/100 частки даного жилого будинку на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 27 січня 1998 року. ОСОБА_3 належить 54/300 частки даного жилого будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Четвертою одеською державною нотаріальною конторою 27 квітня 2009 року.

У фактичному користуванні позивача відповідно до погодженого між сторонами порядку користування перебуває жилий будинок під літерою "И,и", який складається з приміщень, зазначених на плані технічного паспорта щодо жилого будинку, виготовленого Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" від 15 березня 2007 року.

Відповідачі не заперечують проти того, щоб позивачу було виділено даний жилий будинок під літерою "И,и" у власність, проте оскільки у відповідачів є самочинно збудовані будівлі, позивач позбавлений можливості оформити виділ своєї частки в натурі через органи місцевого самоврядування. Даний жилий будинок є фактично окремим об'єктом нерухомого майна, розташованим на АДРЕСА_1, має окремий вихід на АДРЕСА_1 через металеві ворота, обладнаний індивідуальною системою опалення, каналізації, газо забезпечення, тому може бути виділений як окремий об'єкт нерухомого майна.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2010 року позов ОСОБА_4 задоволено, виділено в натурі ОСОБА_4 і визнано за ним право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 210,3 кв. м, жилою площею 91,5 кв. м, який складається з приміщень: 1 - веранди площею 9,9 кв. м, 2 -коридору площею 11,8 кв. м, 3-гаражу площею 22,9 кв. м, 4-котельної площею 4,3 кв. м, 5 - коридору площею 6,6 кв. м, 6 - санвузлу площею 4,0 кв. м, 7 - кабінету площею 9,2 кв. м, 8 - житлової площею 27,8 кв. м, 9 - кухні площею 18,3 кв. м, 10 - коридору площею 11,8 кв. м, 11 - житлової площею 17,3 кв. м, 12 - санвузлу площею 7,4 кв. м, 13 - коридору площею 5,1 кв. м, 14-підсобки площею 16,7 кв. м, 15 - житлової площею 18,9 кв. м, 16 - житлової площею 18,3 кв. м, зазначених на плані технічного паспорта, виготовленого Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" від 15 березня 2007 року, що розташований на земельній ділянці площею 304 кв. м, припинено право спільної часткової власності ОСОБА_4 у будинку АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щона підставі рішення Одеської міської ради від 29 липня 2010 року позивачу належить жилий будинок АДРЕСА_1, який складається з приміщень: 1 -веранди площею 9,9 кв. м, 2 - коридору площею 11,8 кв. м, 3-гаражу площею 22,9 кв. м, 4 - котельної площею 4,3 кв. м, 5 - коридору площею 6,6 кв. м, 6 - санвузлу площею 4,0 кв. м, 7 - кабінету площею 9,2 кв. м, 8 - житлової площею 27,8 кв. м, 9 - кухні площею 18,3 кв. м, 10 - коридору площею 11,8 кв. м, 11 - житлової площею 17,3 кв. м, 12- санвузлу площею 7,4 кв. м, 13 - коридору площею 5,1 кв. м, 14-підсобки площею 16,7 кв. м, 15 - житлової площею 18,9 кв. м, 16 - житлової площею 18,3 кв. м, зазначених на плані технічного паспорта по домоволодінню, виконаного Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" від 15 березня 2007 року. Даний жилий будинок має окремий вхід з АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Суворовського районного суду м.

Одеси від 16 грудня 2010 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділ частки домоволодіння в натурі та визнання права власності відмовлено, скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво повинно мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати наявність спору про право. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. Самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу). Правовстановлюючі документи, які б підтверджували реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на жилий будинок АДРЕСА_1 в матеріалах справи відсутні. Для можливості поділу жилого будинку в натурі крім технічного висновку про відповідність перепланування будівельним нормам і правилам, висновку про відповідність перепланування санітарно-епідеміологічним вимогам до будинків і приміщень та правилам пожежної безпеки, які повинні бути надані до ухвалення рішення, залежно від обставин справи, підлягають також вивченню висновки й інших служб, зокрема погодження для встановлення відокремленого газо-, водо- та енергопостачання. ОСОБА_2, яка є відповідачем, участі у справі в суді першої інстанції не приймала та відсутні будь-які підтвердження щодо її належного повідомлення про розгляд справи.

Позивачем не надано доказів на підтвердження його вимог про виділ у натурі частини жилого будинку. Присвоївши жилому будинку іншу адресу, суд порушив вимоги "Положення про районну адміністрацію Одеської міської ради", оскільки таке питання є виключною компетенцією районної адміністрації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року ОСОБА_4 засобами поштового зв'язку надіслав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2017 року і залишити в силі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2010 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою ВССУ від 22 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

04 червня 2018 року справу № 2-7010 та матеріали касаційного провадження ВССУ передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, щовідповідно до сертифіката від 30 серпня 2010 року, реєстраційний номер ОД001693 жилий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 210,3 кв. м відповідає державним стандартам, будівельним нормам і правилам. Рішенням Одеської міської ради від 29 липня 2010 року № 415 позивачу погоджено прийняття в експлуатацію жилого будинку АДРЕСА_2. Даний жилий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0304 га, що належить позивачу на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку від 26 вересня 2005 року серії НОМЕР_1, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 червня 2005 року. Рішенням суду першої інстанції було визнано право власності на закінчений будівництвом жилий будинок літ. "И,и" з господарськими будівлями та спорудами, прийнятий до експлуатації і збудований на належній відповідачу земельній ділянці, відведеній з такою метою. Тому даний жилий будинок не може вважатися об'єктом самочинного будівництва. Позивач вважає, що оскаржуване рішення апеляційного суду порушує статтю 1 Протоколу № 1 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, яке було правильним по суті та справедливим, що містило окремі формальні недоліки. Відповідачі надали у письмовій формі позивачу згоду на виділ зазначеного жилого будинку в натурі. Негативні наслідки для відповідачів у разі задоволення позовних вимог відсутні.

Позиції інших учасників

У серпні 2017 року ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу, в яких просить відхилити касаційну скаргу.

Заперечення мотивовані тим, що жилий будинок, щодо якого позивач заявив позовні вимоги, є об'єктом самочинного будівництва. Це, зокрема, підтверджує технічний паспорт від 05 березня 2007 року жилого будинку АДРЕСА_1, який містить відмітку "самочинне будівництво". Об'єкт нерухомого майна, до складу якого входить самочинно збудовані об'єкти, не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу. Сертифікат відповідності жилого будинку технічних вимогам не спростовує статусу нерухомого майна як об'єкта самочинного будівництва. У матеріалах справи відсутні докази щодо можливості технічного виділу частки із спірного жилого будинку з дотриманням будівельних норм. Також відсутні докази надання об'єкту, який утвориться в результаті виділу, поштової адреси.

Розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 19 січня 2004 року № 56 жилому будинку, що належить ОСОБА_2 надано поштову адресу: АДРЕСА_1. ОСОБА_2 заперечує надання нею згоди позивачу на виділ у його власність спірного жилому будинку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 згідно з договором купівлі-продажу від 06 червня 2005 року придбав у ОСОБА_5 частину приватизованої земельної ділянки розміром 0,0304 га., розташованої на АДРЕСА_1.

Технічний паспорт від 05 березня 2007 року щодо жилого будинку АДРЕСА_1 містить примітку "самочинне будівництво".

Відповідно до сертифікату від 30 серпня 2010 року, реєстраційний номер ОД001693 жилий будинок літ. "И" загальною площею 210,3 кв. м на АДРЕСА_1 відповідає державним стандартам, будівельним нормам і правилам.

Правовстановлюючі документи, які б підтверджували реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на жилий будинок АДРЕСА_1 у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого 27 січня 1998 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегенюк В. М., реєстр. № 461, ОСОБА_2 є власником 46/100 частини жилого будинку АДРЕСА_1, що складається з одного одноповерхового кам'яного жилого будинку.

21 лютого 2006 року ОСОБА_2 отримала державний акт НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,0465 га на АДРЕСА_1 (з боку правої межі).

Розпорядженням від 19 січня 2004 року № 56 Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради жилому будинку, який належить ОСОБА_2, надана така поштова адреса: АДРЕСА_1.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 356 Цивільно кодексу України (далі - ЦК України) власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами 3 , 4 статті 357 ЦК України передбачено, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна, співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Згідно із частинами 1 , 3 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Частиною 1 статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Враховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна у порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 № 55 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктами 1.2,2.1,2.4 Інструкції поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.

Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Зазначені положення узгоджуються зі статтями 316, 317, частинами 1 , 2 статті 376 ЦК України.

Враховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини 2 статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, що виключає це майно із цивільного обороту.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу) згідно зі статтями 364, 367 ЦК України.

За змістом частини 1 статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна у разі наявності будь-якої з умов, зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України.

У особи, яка його здійснила, не виникає право власності на результат такого будівництва, як на об'єкт нерухомості (частина 2 статті 376 ЦК України), відповідно такий об'єкт не став частиною жилого будинку із спорудами, що належить відповідачам на праві спільної часткової власності. Отже, самочинне будівництво не призвело до виникнення у позивача частки у праві власності на жилий будинок із спорудами, що належить відповідачам.

У розумінні частини 1 статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не лише новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна.

Згідно із частиною 2 статті 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Апеляційний суд, всебічно та повно дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши всі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що позивач заявив вимоги про виділення йому в натурі в рахунок частки у праві власності на об'єкт спільної власності жилого будинку, який є об'єктом самочинного будівництва та з огляду на це не є об'єктом права власності.

Оскільки спірний жилий будинок побудований з порушенням встановленого порядку та права на нього не зареєстровані, позивач не мав законних сподівань щодо набуття права власності на спірний об'єкт, тому посилання на порушення апеляційним судом статті 1 Першого Протококу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції визнав за позивачем право власності на об'єкт самочинного будівництва, врахувавши наявність підстав, передбачених для цього у нормах матеріального права, спростовуються змістом рішення суду першої інстанції, відповідно до якого у межах заявлених позивачем вимог було вирішено питання про виділ у натурі частки у праві спільної власності. Визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва не було предметом судового розгляду, оскільки відповідних вимог позивачем не заявлялися.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Апеляційним судом повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. О. Кузнєцов