ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2018 року
м. Київ
Справа № 915/166/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.
за участю представників:
Генеральної прокуратури України - Насадчук Ж.Д.,
Шевченківської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів Вітовського району Миколаївської області Миколаївської обласної ради - не з'явився,
Фермерського господарства "Маяк" Кухарука Олександра Анатолійовича - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 (Головей В.М., Гладишева Т.Я., Савицький Я.Ф.) та рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2017 (Коваль Ю.М.) у справі №915/166/17
за позовом Керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави
до Шевченківської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів Вітовського району Миколаївської області Миколаївської обласної ради, Фермерського господарства "Маяк" Кухарука Олександра Анатолійовича
про визнання недійсним договору від 01.03.2014 про сумісну діяльність та зобов'язання повернути земельну ділянку державі
ВСТАНОВИВ:
Керівник Миколаївської місцевої прокуратури №2 Миколаївської області (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави з позовом до Шевченківської загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІ ступенів Вітовського району Миколаївської області Миколаївської обласної ради (далі-Відповідач-1) та Фермерського господарства "Маяк" Кухарука Олександра Анатолійовича (далі- Відповідач-2) про визнання недійсним договору від 01.03.2014 про сумісну діяльність та зобов'язання повернути земельну ділянку державі.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений 01.03.2014 між Відповідачами договір про спільний обробіток земельної ділянки не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором про оренди землі, його зміст суперечить вимогам ЦК України, ГК України, ЗК України, Закону України "Про оренду землі" та не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2017 у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду мотивоване тим, що умовами спірного договору не змінено форми власності або правовий статус спірної земельної ділянки, яка є державною власністю та знаходиться в постійному користуванні Відповідача-1; земельну ділянку не надано в користування Відповідачу-2 в розумінні Закону України "Про оренду землі", а лише надано для обробітку; Відповідач-1, згідно умов договору має право контролю щодо діяльності Відповідача-2 по обробітку землі в рамках договору, тобто не втрачає права користування земельною ділянкою.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2017 залишено без змін з тих же підстав.
Прокурор подав касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В касаційній скарзі Прокурор не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях, з таких підстав: судами не прийнято до уваги, що аналіз положень спірного договору та фактичні відносини, що склались на підставі цього договору не відповідають умовами спільної діяльності, передбаченим статтями 1130-1134 ЦК України; згідно пунктів 9.3, 9.4 статуту Відповідача-1, заклад фінансується за рахунок обласного бюджету і є неприбутковою організацією, здійснює господарську діяльність у межах бюджетних асигнувань та на основі оперативного управління майном, а тому Відповідач-1 не може бути учасником спільної діяльності у вигляді простого товариства з метою отримання прибутку; спірний договір в порушення статей 64, 153, 180 Податкового кодексу України не взятий на облік в органах податкової служби, що свідчить про відсутність наміру сторін на здійснення спільної діяльності з обробітку землі, а також досягнення спільної мети на отримання прибутку та його розподілу; договором не передбачено фактичний вклад Відповідача-1 у спільну діяльність, і в порушення статті 1133 ЦК України не визначено вартість внеску Відповідача-2 у спільну діяльність; сторони не ідентифікували майно, яке передається для ведення спільної діяльності, не обумовили його правовий статус, не визначили оцінку вкладів кожної сторони, що унеможливлює розподіл спільних витрат та збитків, а також прибутку учасників від такої діяльності; спірний договір не є договором про спільну діяльність та укладений з метою приховати інший правочин - договір оренди земельної ділянки, оскільки містить всі істотні умови, передбачені статтею 15 Закону України "Про оренду землі", а тому відповідно до статті 235 ЦК України є удаваним.
Відповідач-2 подав відзив на касаційну скаргу Прокурора, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій у даній справі без змін з тих підстав, що: договір про спільний обробіток земельної ділянки укладений відповідно до вимог діючого законодавства, зміст договору не суперечить жодному нормативному документу, а Прокурором не наведено доказів суперечливості договору актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства; відповідно до пунктів 3.3.4, 3.4.4 Статуту Відповідача-1, заклад має право володіти та користуватись закріпленим за ним майном згідно чинного законодавства, укладати угоди, набувати майнових та немайнових прав, здійснювати будь-які операції в межах предмета своєї діяльності відповідно до чинного законодавства, що свідчить про безпідставність посилань Прокурор, що Відповідач-1 позбавлений права укладати договори про спільну обробіток землі; зі змісту договору вбачається, що його основною метою є об'єднання зусиль та певних внесків для досягнення певних господарських цілей, результатом чого є отримання сторонами прибутку від спільної діяльності, що підлягає розподілу відповідно до умов договору. Зазначене свідчить, що між сторонами договору досягнута домовленість про спільний обробіток землі, що передбачає двосторонню участь у такому обробітку з метою отримання економічного ефекту від такої діяльності; будь-якої зміни цільового призначення земельної ділянки не відбулось, земельна ділянка використовується у відповідності до вимог законодавства, земля з володіння та користування Відповідача-1 не вибувала, на договір про спільний обробіток земельної ділянки не поширюються особливості податкового обліку та оподаткування, а тому він не підлягає реєстрації у податковому органі; Прокурором не зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, в інтересах якого подано позов, та не зазначено в чому полягають порушені інтереси держави, не обґрунтував необхідність захисту.
Відповідач-1 не надав відзив на касаційну скаргу Прокурора, що у відповідності до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) не перешкоджає перегляду оскаржуваних постанови Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2017 у справі №915/166/17 у касаційному порядку.
Відповідачі в судове засідання 28.03.2018 представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце засідання належним чином, про що свідчить рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Зважаючи на зазначене, суд здійснює розгляд касаційної скарги у даній справі за відсутності представників Відповідачів.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення Прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що на підставі розпорядження Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області № 333-р від 04.07.1996 Відповідачу-1 видано державний акт № 103 від 22.07.1996 на право постійного користування земельною ділянкою площею 62,6 га.
Між Відповідачем-1 (Сторона-1) та Відповідачем-2 (Сторона-2) 01.03.2014 укладено договір про спільний обробіток земельної ділянки, за умовами якого Сторони, з метою відпрацювання моделі співпраці з підприємствами та залучення додаткових джерел фінансування життєдіяльності Сторони-1, зобов'язались шляхом об'єднання своїх зусиль та майна, що належить Сторонам, спільно діяти для досягнення спільних господарських цілей без створення юридичної особи, а саме: вирощувати, переробляти та реалізовувати насіння всіх категорій (елітне та репродукційне); вирощувати та реалізовувати товарну сільськогосподарську продукцію; підвищувати ефективність використання майна; впроваджувати сучасні технології вирощування.
Спільний обробіток земельної ділянки розподіляється наступним чином: Відповідач-2 бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції, обумовленої договором, а Сторона-1 - зобов'язання надати Стороні-2 для спільного обробітку земельну ділянку площею 62,6 га з земель, наданих останній у постійне користування згідно з державним актом від 22.07.1996 та забезпечувати охорону земель та посівів, які на них розташовані, а також майна та техніки Сторони-2, на час їх знаходження на території Сторони-1, від посягань з боку третіх осіб (пунтк 1.2 договору). Крім того, сторони зобов'язалися узгоджувати напрями та структуру господарської діяльності для поєднання науково-дослідної діяльності, підвищення товарності і рентабельності виробництва і наукової бази; здійснювати оптову та роздрібну торгівлю товарами та продукцією власного виробництва (пункт 2.1 договору).
Сервисы для юристов