ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2019 року
м. Київ
Справа № 923/241/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Берднік І.С., Кушніра І.В.
за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "АНТ-АГРО"
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 (головуючий суддя - Діброва Г.І., судді: Принцевська Н.М., Ярош А.І.) та на рішення Господарського суду Херсонської області від 15.06.2018 (суддя Пригуза П.Д.)
за позовом першого заступника керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області
до 1. Архангельськослобідської загальноосвітньої школи I-III ступенів Каховської районної ради Херсонської області
2. Приватного сільськогосподарського підприємства "АНТ-АГРО"
про визнання недійсним договору про сумісний обробіток земельної ділянки
за участю: прокурора:
прокурора: Насадчук Ж.Д. (посвідчення від 13.10.18),
ВСТАНОВИВ:
Перший заступник керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просив визнати недійсним договір про сумісний обробіток земельної ділянки №02/01/18, укладений 02.01.2018 між Архангельськослобідською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Каховської районної ради Херсонської області (далі - відповідач-1) і Приватним сільськогосподарським підприємством "АНТ-АГРО" (далі - відповідач-2), зобов'язати відповідача-2 звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності площею 71,4 га вартістю 4 070 901 грн. 24 коп., а також відшкодувати прокуратурі за рахунок відповідачів судовий збір.
Позовні вимоги мотивовано тим, що спірний договір суперечить положенням цивільного законодавства, що в силу положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для задоволення заявлених вимог.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 15.06.2018 позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним договір від 02.01.2018, укладений між відповідачами, відмовлено у задоволенні вимоги щодо звільнення відповідачем-2 займаної ним спірної земельної ділянки, а також відшкодовано прокуратурі за рахунок відповідачів судові витрати пропорційно задоволеним вимогам.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у спірному договорі не визначено обов'язки відповідача-1, виконання яких призведе до досягнення спільної мети, зокрема, не визначено грошову оцінку вкладів учасників за домовленістю сторін, не покладено на одну із сторін ведення бухгалтерського обліку, не визначено обов'язки учасників щодо утримання спільного майна, обов'язку солідарного відшкодування збитків за результатами спільних зобов'язань, тому, суд першої інстанції визнав спірний договір таким, що суперечить вимогам законодавства України, позаяк не є договором про спільну діяльність.
При цьому, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог щодо звільнення земельної ділянки, пославшись на те, що прокурором було невірно обраний спосіб захисту, який не містить у собі вимоги про задоволення прав та інтересів позивача, що є не передбаченою законом формою втручання у господарські відносини.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 за наслідками перегляду рішення у справі вказані вище висновки суду першої інстанції підтримані у повному обсязі, рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач-2 просить рішення суду першої інстанції в межах задоволених позовних вимог та постанову апеляційної інстанції, скасувати, у задоволені вимог щодо визнання оспорюваного договору недійсним відмовити.
Ці вимоги мотивовано тим, що суди безпідставно розглянули позов прокурора, котрий всупереч частин 2, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України та частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не обґрунтував в чому саме полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту. Окрім того, відповідач-2 вважає висновки судів в оскаржуваній частині помилковими, позаяк спірний договір не містить всіх істотних умов, які характерні для договору оренди землі. При цьому відповідач-2 наголошує, що спірний договір є змішаним з основними елементами договору підряду, і земельна ділянка не вибувала з користування відповідача-1, а відтак права держави не порушені. Тому висновки судів, на переконання скаржника, не відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 14.06.2018 зі справи №3-384гс17/11.
Також скаржник вважає, що визнавши оспорюваний правочин договором оренди землі, суди по-перше, порушили принцип диспозитивності (ст. 14 Господарського процесуального кодексу України), вийшли за межі заявлених вимог, а по-друге, не визнали цей договір удаваною угодою, і не застосували наслідки, передбачені за такими результатами.
Від прокурора та позивача отримано відзиви на касаційну скаргу, у яких останні просять оскаржені судові рішення у справі залишити без змін, як такі, що прийнятті з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а у задоволенні касаційної скарги - відмовити з підстав необґрунтованості її вимог.
Окрім того, від прокурора 16.01.2019 безпосередньо до суду касаційної інстанції подано пояснення, які за своєю суттю є доповненням до відзиву на касаційну скаргу, та подані із пропуском встановлених в ухвалі Верховного Суду від 23.11.2018 на підставі статті 294 частини 4 Господарського процесуального кодексу України строків, тому залишаються касаційним судом без розгляду на підставі статей 118, 119 цього Кодексу.
Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення в оскаржуваній частині, що стосується задоволених вимог, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.
У справі встановлено, що відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 14.12.2000 II-XC № 002109, Архангельськослобідська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів є постійним користувачем земельної ділянки площею 71, 4 га, із цільовим призначенням - для ведення підсобного господарства.
Сервисы для юристов