Ухвала КАС ВП від 29.01.2020 року у справі №826/5591/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 січня 2020 року

Київ

справа №826/5591/15

адміністративне провадження №К/9901/8616/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М. від 26 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Файдюка В.В., суддів Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В. від 11 серпня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайгер Прайд» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Тайгер Прайд» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (правонаступник - Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві; далі - відповідач, Інспекція), в якому просило скасувати: податкове повідомлення - рішення від 15 січня 2015 року №0000781702, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб (далі - ПДФО) у розмірі 645387,81 грн. за основним платежем та 496358,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій; вимогу від 26 грудня 2014 року №10-1610, якою зобов`язано позивача сплатити суму боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) у розмірі 276398,90 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого ЄСВ у розмірі 138199,40 грн.

Суди встановили, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань повноти обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум ПДФО, правильності заповнення податкового розрахунку форми 1-ДФ, правильності нарахування, обчислення та сплати ЄСВ за період з 11 жовтня 2011 року по 30 вересня 2014 року, за результатами якої складений акт від 26 грудня 2014 року №3243/26-53-17-02-37847248, в якому податковий орган вказав на порушення позивачем вимог: підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14, підпункту 164.1.2 пункту 164.1, підпунктів 164.2.2, 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 171.2 статті 171, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податкового зобов`язання з ПДФО на суму 645387,81 грн.; підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України внаслідок неперерахування до бюджету ПДФО у сумі 16403,03 грн. у встановлені терміни; підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України внаслідок неподання податкової звітності з ПДФО за 3 квартал 2014 року; статей 7, 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), в результаті чого занижено фонд оплати праці на суму 684664,08 грн., як наслідок, не утримано ЄСВ з фонду оплати праці на загальну суму 276398,88 грн.

Перевіркою встановлено, що у періоді, який перевірявся, позивач здійснював виплати працівникам підприємства у вигляді відшкодування коштів за авіаквитки, вартості послуг міжнародного мобільного зв`язку (роумінгу), здійснення виплат за договорами про надання послуг як фізичним особам - підприємцям, але не включав їх до складу загального місячного оподатковуваного доходу та виплачував їх без нарахування, утримання і перерахування до бюджету ПДФО та ЄСВ, у зв`язку з чим занизив відповідні зобов`язання.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято (винесено) оскаржувані у цій справі рішення та вимогу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду, від 11 серпня 2015 року, позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкове повідомлення - рішення, вимогу про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовував свою позицію відсутністю у позивача обов`язку утримувати та перераховувати ПДФО й, відповідно, ЄСВ із коштів, виплачених на відшкодування працівникам вартості авіаквитків та послуг міжнародного мобільного зв`язку (роумінгу), адже такі платежі пов`язані з провадженням Товариством господарської діяльності та документально підтверджені відповідними первинними документами, тому відносяться до складу витрат останнього й не є додатковим благом фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із своїм роботодавцем, та їх оподатковуваним доходом у розумінні підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, як наслідок, Товариство не є податковим агентом по відношенню до вказаних осіб.

Також за висновками судів підстави для утримання позивачем ПДФО та ЄСВ при виплаті фізичним особам-підприємцям доходу, які одночасно працюють на посадах директора, заступника та менеджера Товариства, відсутні, оскільки укладені із ними як суб`єктами підприємницької діяльності цивільно-правові договори, в межах яких ці особи надавали на користь позивача послуги, не містять ознак трудових й сторони цих угод не можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В своїй касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішення за неправильного застосування статей 164, 167, 168, 171, 176 ПК України, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки Товариства. Вважає, що внаслідок укладення договорів із фізичними особами-підприємцями, які одночасно є працівниками підприємства, останнє фактично мінімізує нарахування заробітної плати та сплати ПДФО і ЄСВ.

Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

За визначенням, наведеним у абзаці другому пункту 164.1 статті 164 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), загальний оподатковуваний дохід - це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Згідно з підпунктом 164.2.17 пункту 16.2 статті 162 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

У відповідності до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

У підпункті 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України одним із видів додаткових благ розуміються суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов`язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом (абзац «г»).

За змістом абзацу «а» пункту 171.2 статті 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших оподатковуваних доходів джерелом їх походження в Україні, є податковий агент, який в силу вимог підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України при нарахуванні (виплаті, наданні) оподатковуваного доходу на користь платника податку зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Таким чином податковий агент при нарахуванні (виплаті) фізичним особам доходів у вигляді додаткового блага, зокрема при виплаті коштів, які не є заробітною платою, не пов`язані з виконанням обов`язків трудового найму та не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), повинен нарахувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок від суми такого доходу.