Ухвала КАС ВП від 17.01.2018 року у справі №161/4876/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 листопада 2018 року

м. Київ

справа №161/4876/17

провадження №К/9901/2113/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Кравчука В.М.,

суддів Анцупової Т.О., Стародуба О.П.,

розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 (колегія суддів у складі головуючого судді Гудими Л.Я., суддів Довгополова О.М., Святецького В.В.) у справі №161/4876/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області за участю третьої особи - Управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання призначити пенсію за вислугу років.

I. ПРОЦЕДУРА

1. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, третя особа - Управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області, в якому просив визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 07.03.2017 №1278/02-60-38 в призначенні йому пенсії за вислугою років; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити та виплачувати йому пенсію за вислугою років з 01.03.2017.

2. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що йому неправомірно відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки на день звільнення позивач мав вислугу 23 календарних роки, що є необхідною умовою для призначення зазначеної пенсії, відповідно до пункту «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

3. Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.08.2017 позов задоволено повністю.

4. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

5. У касаційній скарзі ОСОБА_2 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Наказом Державної пенітенціарної служби України від 29.12.2016 №279/ОС-16 ОСОБА_2 звільнено зі служби у Державній кримінально-виконавчій службі України 31 грудня 2016 року.

7. Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить 21 (двадцять один) рік 02 (два) місяці 23 (двадцять три) дні, у пільговому обчисленні - 26 (двадцять шість) років 04 (чотири) місяці 13 (тринадцять) днів. Вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні складає 21 (двадцять один) рік 02 (два) місяці 23 (двадцять три) дні.

8. 31.12.2016 Управління ДПтС України у Волинській області підготувало подання № 18 для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_2, який 31.12.2016 звільнений зі служби. Розрахунок вислуги років для пенсії складено за матеріалами особової справи ОСОБА_2.

9. 24.02.2017 ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області заяву про призначення пенсії за вислугою років.

10. Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області листом від 07.03.2017 № 1278/02-60-38 повідомило ОСОБА_2, що його вислуга не дає права на призначення пенсії відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

11. Вважаючи незаконними зазначені дії та рішення відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

12. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявна вислуга років (у пільговому обчисленні), що дає йому право на призначення пенсії за вислугу років у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

13. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що календарна тривалість вислуги років позивача складає 21 рік 02 місяці 23 дні є недостатньою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

14. Позивач у касаційній скарзі наголошує, що суд апеляційної інстанції невірно оцінив обставини справи та прийшов до необґрунтованого висновку щодо відсутності порушень законодавства в діях відповідача.

15. Так, на думку позивача, суд апеляційної інстанції невірно трактує норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в поєднанні з нормами Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 №393.

16. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що для наявності у особи права на пільгову пенсію відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» така особа повинна мати вислугу виключно в календарних роках (як прямо передбачено згаданою статтею), а не у пільговому обчисленні на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 №393.