Ухвала КАС ВП від 22.04.2018 року у справі №810/2970/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року

м. Київ

справа № 810/2970/17

адміністративне провадження № К/9901/47484/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду у складі судді Щавінського Ю.С. від 26 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів Безименної Н.В., Кузьменка В.В. від 20 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, Управління) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16 травня 2017 року №1480-13.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік на підставі положень статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не є правомірним та суперечить вимогам податкового законодавства щодо необхідності прийняття рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок; крім того стверджувала, що в порушення приписів підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України оскаржуване рішення було направлено ОСОБА_1 лише в серпні 2017 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач є власником нежитлових приміщень, а тому у відповідності до положень статті 266 ПК України у 2016 році був платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та зобов`язаний його сплачувати; оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом у відповідності до законодавчих повноважень та встановленої на 2016 рік рішенням органу місцевого самоврядування ставки податку.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення адміністративного позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на помилковість позиції судів попередніх інстанцій про можливість застосування контролюючим органом при визначенні податкового зобов`язання за 2016 рік ставки податку, встановленої рішенням Білоцерківської міської ради Київської області «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у м. Білій Церкві» від 28 січня 2016 року №46-05-VІІ, адже останнє не було прийнято у строк, визначений підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, тобто до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів.

Заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, а саме комплексу холодильника, у тому числі будівель та споруд загальною внутрішньою площею 1263,2 кв.м., 73,4 кв.м., 33,7 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2 .

16 травня 2017 року Управлінням прийнято податкове повідомлення - рішення №1480-13, яким на підставі статті 266 ПК України позивачу визначено податкове зобов`язання за 2016 рік за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 18882,73 грн.

Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відповідність вимогам законодавства оскаржуваного рішення з огляду на наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Положеннями пункту 10.3 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.