Ухвала КАС ВП від 17.04.2019 року у справі №440/4594/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 травня 2019 року

м. Київ

справа № 440/4594/18

адміністративне провадження № К/9901/10140/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Анцупової Т. О.,

суддів - Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 440/4594/18

за позовом ОСОБА_1 до Лубенського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії;

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду (колегія суддів у складі: Катунова В. В., Бершова Г. Є., Ральченка І. М.) від 20 березня 2019 року, встановив:

І. РУХ СПРАВИ

1. У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Лубенського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення від 02 листопада 2018 року № 688 про відмову у перерахунку пенсії;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплачувати пенсію по інвалідності у розмірі фактичної заробітної плати у розмірі 2347,52 крб за період роботи з 01 липня 1986 року по 31 липня 1986 року по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС на підставі довідки від 25 жовтня 2018 року, виданої Товариством з додатковою відповідальністю «Агропромтранс», починаючи з 25 жовтня 2018 року з урахуванням виплачених сум.

2. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

3. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до Другого апеляційного адміністративного суду.

4. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року апеляційну скаргу повернуто скаржнику без розгляду на підставі пп. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

5. Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року та направити апеляційну скаргу на розгляд Другому апеляційному адміністративному суду.

6. Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу.

7. Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

8. Станом на 15 травня 2019 року відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

9. Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що апеляційна скарга подана з порушенням порядку її подання - безпосередньо до суду апеляційної інстанції, однак до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги слід подавати за правилами, що діяли до набрання чинності редакції КАС України від 15 грудня 2017 року, тобто через суд першої інстанції.

IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

10. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що при подачі апеляційної скарги керувався ст. 297 КАС України, де вказано, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, не звернувши увагу на Перехідні положення КАС України.

11. Крім того, в обґрунтування касаційної скарги посилається на рішення Європейського Суду з прав людини:

- у справі «Kreuz v. Poland» від 19 червня 2001 року, в якому Суд констатує, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду;

- у справі «Miragall Eckolano v. Spain» від 13 січня 2000 року та у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» від 28 жовтня 1998 року, в яких Суд зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Отже, Суд визнав порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.