ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
14 травня 2019 року
справа №820/11950/15
адміністративне провадження №К/9901/26220/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Фруктове»
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року у складі судді Зінченка А.В.
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року у складі суддів Старостіна В.В., Рєзнікової С.С., Бегунца А.О.
у справі №820/11950/15
за позовом Фермерського господарства «Фруктове»
до Салтівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області
про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В :
У грудні 2015 року Фермерське господарство «Фруктове» (далі - Господарство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Салтівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (далі - податковий орган, контролюючий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати незаконною відмову Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області в реєстрації Господарства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податку на додану вартість та зобов'язати Куп'янську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Харківській області зареєструвати Господарство як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податку на додану вартість.
27 січня 2016 року постановою Харківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року, відмовлено в задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій висновувалися з правомірності податкового органу у відмові в реєстрації позивача як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податку на додану вартість, оскільки заява про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість від 09 грудня 2015 року № 1-РС не відповідає вимогам пунктів 209.1 та 209.6 статті 209 Податкового кодексу України.
У квітні 2016 року позивачем подано до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
У касаційній скарзі платник податків зазначає, що жодною нормою законодавства не передбачено обов'язку платника податків надавати податковому органу документи, що підтверджують право власності або користування земельними ділянками, а також будь-якими іншим чином доводити наявність у користуванні земельних ділянок. Крім того, на вимогу суду апеляційної інстанції надано вказані підтверджуючі документи, що спростовує твердження про надання недостовірної інформації, однак зазначеному не надано належної правової оцінки судом апеляційної інстанції.
У запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на її необґрунтованість, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
06 квітня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано справу №820/11950/15 з Харківського окружного адміністративного суду.
26 квітня 2016 року справа №820/11950/15 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.
20 лютого 2018 року справа № 820/11950/15 та матеріали касаційного провадження №К/9901/26220/18 передані з Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Сервисы для юристов