ВЕРХОВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
14.03.2018 Київ К/9901/12520/18 815/2294/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Смоковича М.І.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за заявою представника капітана Іллічівського морського порту ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2016 року у справі за позовом Компанії Privacy Developments LTD до капітана Іллічівського морського порту ОСОБА_1, третя особа - державне підприємство «Адміністрація морських портів України», про визнання бездіяльності протиправною,
встановив:
У квітні 2015 року Компанія Privacy Developments LTD (далі - Компанія) звернулась до суду з позовом до Капітана Іллічівського морського порту ОСОБА_1 (далі - Капітан порту), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП) в особі Іллічівської філії про визнання протиправною бездіяльності Капітанапорту щодо надання дозволу на вихід судна «ІНФОРМАЦІЯ_2» (НОМЕР_1, позивний сигнал - 5VDC4, порт приписки - LOME) з Іллічівського морського торгівельного порту, починаючи з 14 листопада 2014 року.
З покликанням на положення статей 78, 91 Кодексу торговельного мореплавства України (далі - КТМ), вимоги розділів III та IV Порядку оформлення приходу суден у морський порт, надання дозволу на вихід суден у море та оформлення виходу суден із морського порту, затвердженого наказом Мініфраструктури №430 від 27 червня 2013 року, вимоги розділів II та III Положення про капітана морського порту та службу капітана морського порту, затвердженого наказом Мініфраструктури № 190 від 27 березня 2013 року позивач зазначив, що Капітан порту допустив бездіяльність, не відреагувавши на заявку капітана судна «ІНФОРМАЦІЯ_2» про вихід з порту 14 листопада 2014 року, та проігнорувавши морський протест, який він заявив того ж дня.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 8 вересня 2015 року відмовив у задоволенні позову.
При прийнятті постанови суд першої інстанції виходив з того, що відсутні докази подання Капітану порту усіх передбачених законодавством документів, необхідних для отримання дозволу на вихід судна «ІНФОРМАЦІЯ_2» з Іллічівського морського порту. Відтак доводи позивача про бездіяльність Капітана порту в цій частині є безпідставними. З покликанням на статті 341, 342, 345, 346 КТМ суд також зазначив про те, що згаданий позивачем морський протест не був нотаріально не завірений. На цій підставі суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність доказів вчинення капітаном судна «ІНФОРМАЦІЯ_2» морських протестів та отримання актів про морський протест з приводу бездіяльності Капітана порту щодо ненадання дозволу на вихід судна «ІНФОРМАЦІЯ_2» з порту. Також суд, проаналізувавши зміст ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року у кримінальній справі №753/20718/14-к, у поєднанні з вимогами кримінального процесуального закону стосовно накладення арешту, вирішив, що за встановлених в цій справі обставин Капітан порту мав законне право відмовити у наданні дозволу на вихід судна «ІНФОРМАЦІЯ_2» з Іллічівського морського порту. У підсумку суд констатував, що Капітан, не надавши дозволу (в усній формі) на вихід судна з порту, діяв в межах своїх повноважень та на підставі чинного законодавства.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 9 грудня 2015 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову про задоволення позову. Визнав протиправною бездіяльність Капітана порту щодо надання дозволу на вихід з Іллічівського морського торгівельного порту судна «ІНФОРМАЦІЯ_2» (НОМЕР_1, позивний сигнал - 5VDC4, порт приписки - LOME), починаючи з 14 листопада 2014 року.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що Капітан порту не довів факту прийняття відповідного розпорядження про відмову у видачі дозволу на вихід судна «ІНФОРМАЦІЯ_2» з порту або про надання такого дозволу, а також ведення будь-якого листування (у період з 14 листопада 2014 року до 01 грудня 2014 року) з використанням бланків капітана порту з приводу спірного питання чи винесення іншого акта, який би підпадав під визначення нормативно-правового акта індивідуальної дії та міг би оскаржуватися у судовому та/чи адміністративному порядку до Голови Укрморрічінспекції. Щодо ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року у справі №753/20718/14-к суд апеляційної інстанції зазначив про те, що у цій справі Капітан порту фактично надав їй власну оцінку на предмет відповідності об'єкта та мети арешту судна, внаслідок чого неправомірно обмежив право власності Компанії, яка не є учасником кримінального провадження. Доводи відповідача про відсутність будь-яких звернень щодо отримання дозволу на вихід з порту в період з 14 листопада 2014 року по 08 грудня 2014 року суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими зважаючи на наявність морського протесту капітана судна «ІНФОРМАЦІЯ_2», звернення представника Компанії від 27 листопада 2014 року, а також рахунку про сплату портових зборів від 19 листопада 2014 року. У підсумку суд апеляційної інстанції констатував, що не прийнявши у встановленому порядку рішення про надання дозволу на вихід судна «ІНФОРМАЦІЯ_2» з порту починаючи з 14 листопада 2014 року або про відмову у наданні такого дозволу, зокрема з підстав неподання усіх необхідних документів або невідповідності вимогам закону морського протесту, чи з підстави наявності ухвали суду про арешт, Капітан порту таким чином допустив протиправну бездіяльність, у зв'язку з чим позовні вимоги Компанії є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 червня 2016 року відхилив касаційні скарги ДП та Капітана порту, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2015 року залишив без змін.
Відтак Капітан порту подав до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції з підстави неоднакового застосування цим судом статті 91 КТМ у подібних правовідносинах.
Як приклад неоднакового правозастосування заявник послався на ухвали Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2013 року та від 11 грудня 2013 року (№№ К/9991/67850/12, К/800/28583/13), у якій цей суд по-іншому і, на переконання заявника, правильно застосував одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.
У зв'язку з початком роботи Верховного Суду, на підставі вимог підпунктів 1, 7 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, викладеній згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, заяву з матеріалами у цій справі передано до Касаційного адміністративного суду - для розгляду у порядку письмового провадження за правилами адміністративного судочинства, які діяли до набрання чинності Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII, але в складі колегії суддів, визначеної за наслідками автоматизованого розподілу справи в Касаційному адміністративному суді.
В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про таке.
У рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2015 року про відмову у задоволенні позову, погодився з його висновком про те, що не прийнявши у встановленому порядку рішення: або про надання дозволу на вихід у море судна «ІНФОРМАЦІЯ_2», позивний сигнал - 5VDC4, прапор Того, порт приписки - LOME, з Іллічівського морського торгівельного порту, починаючи з 14 листопада 2014 року, або про відмову у наданні такого дозволу, в тому числі з підстав неподання усіх необхідних документів, невідповідності вимогам закону морського протесту чи у зв'язку з наявністю ухвали суду про арешт судна, Капітан порту допустив протиправну бездіяльність.
У наданій для порівняння ухвалі від 11 грудня 2013 року Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їхніми висновками про правомірність відмови судну «Берил» у наданні дозволу на вихід в море, оскільки таке право передбачено законом, а заборона ґрунтується на постанові слідчого прокуратури про накладення арешту.
Правозастосовний висновок суду касаційної інстанції, який міститься у наданому для порівняння судовому рішенні, за змістом і значенням відрізняється від висновку суду касаційної інстанції, який міститься у рішенні, про перегляд якого подано заяву. Втім неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права зумовлено тим, що зазначені судові рішення ухвалено у правовідносинах, які не є подібними, що унеможливлює їх порівняння, визначення правомірності чи незаконності оскарженого рішення та формулювання висновку про правильне застосування норми матеріального закону щодо спірних правовідносин.
В іншій справі, за наслідками касаційного перегляду судових рішень у якій Вищий адміністративний суд України постановив ухвалу від 17 квітня 2013 року, спір виник у зв'язку з проведенням перевірки Одеським міжрегіональним управлінням Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті теплоходу «ІНФОРМАЦІЯ_1», за наслідками якої складено акт від 12 червня 2012 року форми А та форми В про те, що судно має недоліки, які становлять загрозу безпеці судноплавства та здоров'ю людей, які перебувають на судні. З огляду на виявлені під час перевірки порушення Інспекція державного портового нагляду морського торговельного порту «Южний» відмовила у видачі дозволу на вихід судна «ІНФОРМАЦІЯ_1» з порту, що й слугувало підставою для звернення ТОВ «Трансшип» (в управлінні якого перебуває судно «ІНФОРМАЦІЯ_1») до суду з позовом до Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, Одеського міжрегіонального управління Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, начальника Одеського міжрегіонального управління Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті та Інспекції державного портового нагляду морського торговельного порту «Южний».
Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позовних вимог ТОВ «Трансшип», утім суд касаційної інстанції дійшов висновку про поспішність їхніх рішень, позаяк вирішуючи питання щодо протиправності відмови у видачі дозволу на вихід судна «ІНФОРМАЦІЯ_1», суди не дослідили обставин стосовно наявності встановлених статтею 91 КТМ підстав для такої відмови. Відтак ухвалою від 17 квітня 2013 року Вищий адміністративний суд України скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Отож, рішення за наслідками касаційного перегляду судових рішень у справі за позовом ТОВ «Трансшип» не містить висновку про застосування норми матеріального права (статті 91 КТМ) через неповноту встановлених в цій справі обставин, істотних для правильного вирішення спору. З огляду на відсутність як правозастосовного висновку, так і об'єктивної можливості для порівняння обставин, за яких виникли спори у цій справі та справі, про перегляд ухвали касаційного суду в якій подано цю заяву, ухвала Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2013 року не може слугувати прикладом неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, є підставою для відмови в задоволенні заяви.
Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, викладеній згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII, статтями 241- 244 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
постановила:
у задоволенні заяви представника капітана Іллічівського морського порту ОСОБА_1 - ОСОБА_2, про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2016 року відмовити.
Сервисы для юристов