Ухвала КАС ВП від 09.07.2020 року у справі №826/3490/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2020 року

м. Київ

справа № 826/3490/16

адміністративне провадження № К/9901/34165/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н.А.,

суддів: Смоковича М.І., Шевцової Н.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного в місті Києві військового комісаріату про визнання незаконними дій (бездіяльності) державного виконавця , провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Печерського районного в місті Києві військового комісаріату на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року (суддя Качур І.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Ключкович В.Ю., судді Грибан І.О., Губська О.А.) у справі № 826/3490/16.

І. Суть спору

Короткий зміст позовних вимог

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася позивач ОСОБА_1 з позовом до Печерського районного у місті Києві військового комісаріату, в якому, просила:

- зобов`язати Печерський районний у місті Києві військовий комісаріат укласти з позивачем трудовий договір по переведенню з Київського обласного військового комісаріату з 08.02.2016 року та оформити його наказом;

- стягнути з Печерського районного у місті Києві військового комісаріату на користь позивача суму вимушеного прогулу з 08.02.2016 року по дату винесення рішення у розмірі 3511,00 грн.;

- стягнути з Печерського районного у місті Києві військового комісаріату на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що вона працювала на посаді провідного спеціаліста відділу соціального забезпечення Київського обласного військового комісаріату з 18.07.2014 року. 14.01.2016 року між керівником Київського обласного військового комісаріату та керівником Печерського районного у місті Києві військового комісаріату було погоджено її переведення з посади провідного спеціаліста відділу соціального забезпечення Київського обласного військового комісаріату на посаду провідного спеціаліста відділення офіцерів запасу і кадрів Печерського районного у місті Києві військового комісаріату. У зв`язку з чим, як вказано у позові, у тому числі й за згодою позивача на її переведення, останню було звільнено 05.02.2016 року Київським обласним військовим комісаріатом із займаної посади за переведенням відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України для подальшої роботи до Печерського районного у м. Києві військового комісаріату. Однак, Печерський районний у м. Києві військовий комісаріат відмовив позивачу у працевлаштуванні за переведенням з Київського обласного військового комісаріату, пояснивши свою відмову тим, що було видано розпорядження Першого заступника командира в/ч А 4583 від 25.01.2016 року №502/2/4/1/105 стосовно заборони по прийому громадян на посади працівників ЗС України до окремого розпорядження. Позивач вважає відмову у працевлаштуванні незаконною, оскільки вказана відмова порушує вимоги ст. 24 КЗпП України та спричиняє останній моральну шкоду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року, адміністративний позов було задоволено частково.

Зобов`язано Печерський районний у місті Києві військовий комісаріат укласти з ОСОБА_1 трудовий договір про прийняття на посаду провідного спеціаліста відділення офіцерів запасу і кадрів Печерського районного у місті Києві військового комісаріату за переведенням з Київського обласного військового комісаріату з 08 лютого 2016 року шляхом оформлення відповідного Наказу.

У задоволенні інших позовних вимог було відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди виходили з того, що оскільки позивач отримала згоду Військового комісару Київського обласного військового комісаріату про переведення її на посаду провідного спеціаліста відділення офіцерів запасу і кадрів до Печерського районного у місті Києві військового комісаріату, була звільнена з 05.02.2016 року (п`ятниця) з займаної посади провідного спеціаліста відділу соціального забезпечення Київського обласного військового комісаріату згідно вимог пункту 5 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України у зв`язку з переведенням за її згодою в іншу установу, Військовий комісар Печерського районного у місті Києві військового комісаріату повинен був призначити позивача на вищевказану посаду в наступний перший робочий день - 08.02.2016 року (понеділок). Суди вказали, що відмова відповідача у працевлаштуванні та призначенні позивача на вищевказану посаду не може ґрунтуватися на наявності розпорядження НШ - першого заступника командира в/ч А 4583 від 25.01.2016 року № 502/2/4/1/105 стосовно заборони по прийому громадян України на посади працівників ЗС України до окремого розпорядження, розпорядження військового комісара КМВК від 27.01.2016 року № 600, розпорядження начальника ГУ персоналу ГШ ЗСУ від 21.01.2016 року №321/369 та розпорядження військового комісара КМВК від 03.02.2016 року №786, оскільки це не передбачено діючим законодавством України і не узгоджується з приписами правових норм, які регулюють спірні правовідносини, у тому числі, з Положенням про військові комісаріати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 389 від 03.06.2013 року, яким передбачено, що трудові відносини працівників військових комісаріатів регулюються законодавством про працю. У зв`язку з тим, що предметом спору у даній адміністративній справі є відмова у прийомі на роботу за переведенням відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, а не поновлення ОСОБА_1 на роботі та не оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки під час розгляду справи було встановлено, що позивач жодного дня не працювала на посаді провідного спеціаліста відділення офіцерів запасу і кадрів Печерського районного у місті Києві військового комісаріату, тому розрахувати у відповідності до вимог діючого законодавства України середній заробіток, який позивач отримувала б у разі її прийняття на вказану посаду є неможливим. Стосовно позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу протиправними діями відповідача, яку позивач оцінює у 2000,00 грн, суд зазначив, що під час розгляду справи позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів факту заподіяння моральної шкоди, а посилання на те, що відмова відповідача укласти з нею трудовий договір призвели до моральних страждань, що мали вираз у негативних наслідках, судом не прийняті до уваги, оскільки позивачем не вказано, які саме негативні наслідки потягла така відмова з боку відповідача, яким саме чином вказані обставини суттєво сказалися на добробуті самої позивачки та на добробуті її сім`ї.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

30 жовтня 2017 року відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року, в якій просив їх скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в позовних вимогах.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив про те, що суди не звернули увагу на наявність розпорядження НШ - першого заступника командира в/ч А 4583 від 25.01.2016 року № 502/2/4/1/105 стосовно заборони прийому громадян України на посади працівників ЗС України до окремого розпорядження, розпорядження військового комісара КМВК від 27.01.2016 року № 600, розпорядження начальника ГУ персоналу ГШ ЗСУ від 21.01.2016 року №321/369 та розпорядження військового комісара КМВК від 03.02.2016 року №786, які відповідачем повинні виконуватись беззастережно. Крім того, відповідач вказує на те, що суди дійшли помилкового висновку, що відповідач виступає суб`єктом владних повноважень в контексті ст. 3 КАС України, оскільки не виконує владні управлінські функції.

Позивачем по справі до Суду не були надані заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 з 18.07.2014 року перебувала на посаді провідного спеціаліста відділу соціального забезпечення Київського ОВК без конкурсу (згідно п. 1 пп. «г» постанови КМУ №423 від 17.06.1994 року) зі збереженням 11 (одинадцятого) рангу державного службовця на підставі Наказу КОВК №25-ос від 18.07.2014 року.