ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2020 року
м. Київ
справа № 826/15628/17
адміністративне провадження № К/9901/27505/19, К/9901/28126/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуюча суддя: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Е С У» та Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2019 року (суддя: Арсірій Р.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2019 року (судді: Аліменко В.О., Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.) у справі №826/15628/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Е С У» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и в :
Товариство з обмеженою відповідальністю «Е С У» (далі - ТОВ «Е С У», позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у місті Києві, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.09.2017 №0007281401 та №0007271401.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2019 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у місті Києві від 07.09.2017 №0007271401. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що висновки податкового органу щодо фіктивного характеру господарських операцій із ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , які містяться в Акті перевірки, є необґрунтованими та спростовуються документами первинної бухгалтерської документації, що повною мірою підтверджують правомірність формування товариством податкових вигод за період, що перевірявся.
Також не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог з касаційною скаргою звернулось ГУ ДФС у м. Києві. У скарзі просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій у відповідній частині та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Е С У» відмовити в повному обсязі. Обґрунтовує вимоги тим, що кошти сплачені позивачем на користь ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 за своєю сутністю є безповоротною фінансовою допомогою, а, відтак, повинні були бути віднесені ним до складу «Інших витрат», що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування.
Відзивів на касаційні скарги до суду не надходило.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Е С У» з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов`язкового державного соціального страхування за період з 01.01.2015 по 31.03.2017, за результатами якої складено Акт від 16.08.2017№336/26-15-14-01-03/38464859 (далі - акт перевірки).
Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пункти 5, 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, пунктів 5, 6, 7, 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, пункт 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункт 1.2 статті 1, пункт 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, що призвело до завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування по податку на прибуток на загальну суму 3 499 075,00 грн; пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України, пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункт 1.2 статті 1, пункт 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 170 167,00 грн.
07 вересня 2017 року на підставі вказаного акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:
- №0007271401, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 3 499 075,00 грн, при цьому у рішення допущено описку при написанні загальної суми прописом та помилково вказано «п`ятдесят мільйонів сто шістдесят одна тисяча п`ятсот сім гривень»;
№0007281401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 255 251,00 грн, в тому числі 170 167,00 грн - за основним платежем та 85084,00 грн - за штрафними санкціями.
Не погоджуючись із вищезазначеними повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх у досудовому порядку, однак рішенням Державної фіскальної служби України від 16.11.2017 №26465/6/99-99-11-01-01-25 скарга ТОВ «Е С У» була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.
В подальшому позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не підтверджено належними і допустимими доказами реальність господарських взаємовідносин із ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , а, відтак, підстави до скасування податкового повідомлення-рішення від 07.09.2017 №0007281401 відсутні. Разом з тим зауважив, що доводи відповідача про те, що позивач безоплатно отримав від вказаних контрагентів роботи та послуги суперечать позиції відповідача про відсутність реального характеру таких господарських операцій, з огляду на що дійшов висновку про протиправність та необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 07.09.2017 №0007271401.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг, з огляду на наступне.
За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Сервисы для юристов