Порушення прав громадян в рамках незаконного тримання під вартою, обшуків, арешту майна, прослуховування та інших слідчих (розшукових) дій (2-га частина)
Про критичний стан дотримання конституційних прав і свобод громадян може свідчити і практика дотримання прокурорами і слідчими вимог ст. 214 КПК України щодо обов’язкового внесення заяв і повідомлень про злочини до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР). Так, із вивчених статистичних даних ГПУ стало відомо, що упродовж 2017 року саме прокурорами виявлено та внесено до ЄРДР відомості про 6 439 вчинених кримінальних правопорушень, раніше не облікованих, що більше ніж втричі ніж у попередні роки (у 2016 році - 3 250, а у 2015 році - 2 708), з числа фактично укритих від обліку кримінальних правопорушень до суду направлено – 478 обвинувальних актів (у 2016 році – 175). Чи захищені права громадян може свідчити і діяльність прокурорів по нагляду за законністю закриття кримінальних проваджень і зупинення досудового розслідування. Так, в 2017 році прокурорами скасовано постанов про закриття 45 791 проваджень, що значно більше ніж у минулі роки (проти 27 843 у 2016 році та 37 917 у 2015 році). Разом з тим, ними значно менше скасовано незаконних постанов про зупинення досудового розслідування – всього 277 (у 2016 році – 321, у 2015 році - 342).
Більше того, у 2017 році за участю прокурорів судами розглянуто 10 316 скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора (проти 12 361 у 2016 році та 12 035 у 2015 році), у тому числі 4 797 (проти 5 969 у 2016 році) скарг – щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальні правопорушення. Звертає на себе увагу та обставина, що із загальної кількості таких скарг майже половина була задоволена судами – 4 654, або 45,1%, а щодо невнесення відомостей до ЄРДР судами задоволено 2 516 скарг, або 52,4%. Таким чином, судами було підтверджено неправомірність дій слідчих та прокурорів у значній кількості таких скарг, а щодо відмови реєструвати заяви і повідомлення про злочини, то відсоток задоволених склав більше половини, що залишається досить високим негативним показником в частині дотримання прав і свобод громадян. І це при тому, що значна кількість громадян не оскаржують такі відмови правоохоронців реєструвати заяви і повідомлення про злочини, які вчинені або готуються.
Із цього також можна зробити невтішний висновок про те, що невнесення відомостей до ЄРДР продовжує залишатись серйозною проблемою правоохоронців, які систематично порушують вимоги КПК України про те, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язані внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Зазначене лише підтверджує небажання правоохоронців реєструвати кримінальні провадження, в т. ч. у зв’язку з тим, що такі злочини або представляють складність у розкритті, або існують інші незаконні причини, у зв’язку з якими їх не бажають реєструвати, а тому і значна кількість громадян змушені були звертатись до суду з метою примусової реєстрації їх заяв про злочин та вжиття якнайшвидших заходів для їх розкриття.
Ще більше порушення прав і свобод громадян допускається оперативними працівниками всіх правоохоронних органів під час здійснення оперативно-розшукової діяльності. Однак, в силу суттєвого обмеження прокурорського нагляду за такими діями правоохоронних органів та позбавлення прокурорів всіх необхідних важелів впливу на виявлені порушення цього закону, діяльність оперативно-розшукових підрозділів всіх правоохоронних органів нашої держави стала ще більш недоторканною. Так, із доступних джерел відомо, що прокурорами за 2017 рік було перевірено 92 926 оперативно-розшукових справ, що значно більше ніж у минулі роки (проти 84 311 у 2016 році та 87 817 у 2015 році). На чверть зросла кількість скасованих ними незаконних постанов в рамках ОРС - 1 966 (у 2016 році - 1 565), у тому числі про їх заведення – 1 022 (у 2016 році - 639), про закриття – 893 (у 2016 році - 842). Таким чином, навіть із цих мізерних статданих можна зробити висновок, що кількість незаконних постанов оперативних підрозділів значно зросла, що майже вдвічі більше оперативники почали незаконно заводити оперативно-розшукові справи, що давало підстави для обмеження конституційних прав громадян шляхом вчинення неправомірних дій до осіб, які лише перевірялися на можливу причетність до злочину, який лише готується.
В той же час, із статзвітів ГПУ взагалі не вбачається, які ж результати прокурорського нагляду за додержанням законів при проведенні слідчими і оперативними працівниками негласних слідчих (розшукових) дій, хоча я переконаний, що і там порушень конституційних прав і свобод громадян стало ще більше, навіть якщо виходити із тих випадків, які оприлюднювалась в ЗМІ (для прикладу ті ж провокації до вчинення злочинів).
Окрім цього, варто приділити увагу такій негативний тенденції в діяльності всіх без виключення правоохоронних органів як масове бажання застосувати, в т. ч. і без будь-яких передбачених законом підстав, до усіх без виключення підозрюваних винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що являється свідченням масового ігнорування слідчими і прокурорами основних засад кримінального провадження. І це в той час, коли існує безліч обов’язкових для них рішень Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував, що «тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідності такого тримання й не було розглянуто можливості застосування більш м’якого запобіжного заходу», а також, що «при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково має бути розглянута можливість застосування інших запобіжних заходів».
Не дивлячись на такі застереження, прокурорами у 2017 році було подано до судів 22 473 (проти 17 593 у 2016 році, тобто значно більше) клопотань про застосування до підозрюваних виняткового запобіжного заходу - тримання під вартою, з яких лише у 4 556 випадках судами було відмовлено у їх задоволенні, що також дещо більше ніж у позаминулому році (3 163). У 1 119 випадках такої відмови прокурорами подавались апеляційні скарги на такі ухвали слідчих суддів, що також значно більше ніж у 2016 році – 680, із яких апеляційними судами задоволено лише 250, що становить всього 22,3%!
Тому, ще раз варто нагадати не тільки прокурорам, але і слідчим суддям, які підтримують такі не завжди обґрунтовані клопотання органів досудового розслідування про взяття підозрюваних під варту, про те, що тримання особи під вартою не може застосовуватися лише з мотиву тяжкості злочину, в якому підозрюється чи обвинувачується особа, бо міра запобіжного заходу не є ні обвинувальним вироком, ні мірою покарання, а час тримання під вартою для неї не повинне перетворюватись на очікування вироку! Більше того, звертає на себе увагу той факт, що нинішні прокурори приблизно в 80% випадків абсолютно безпідставно вказували, що, на їх думку, підозрюваний (обвинувачений) буде переховуватись, вчиняти злочини або впливати на свідків та потерпілих і як не дивно, саме такі підстави у більшості випадків лягали в основу рішень слідчого судді чи суду про задоволення таких клопотань, чим фактично грубо порушується один із основних принципів правосуддя – презумпція невинуватості.
Більше того, за статистичними даними судової адміністрації України, протягом 2017 року до судів першої інстанції слідчими і прокурорами було подано значно більше клопотань про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ніж це значиться у статистиці ГПУ - 40 251, при чому кількість яких з року в рік зростає (у 2016 році – 36 812, у 2015 році – 34 083, у 2014 році – 22 849, а у 2013 році – 21 612, тобто майже в два рази), що також підтверджує мій висновок, описаний вище. З наведеного числа таких клопотань судами розглянуто 37 925, що теж значно більше ніж у попередні роки (у 2016 році – 33 372, у 2015 році – 32 274, у 2014 році – 22 031, а у 2013 році – 21 233), в яких прийнято рішення про задоволення у 18 846 випадках, тобто майже в половині таких клопотань, що теж більше ніж у минулі роки (у 2016 році – 17 369, у 2015 році – 18 643, у 2014 році – 17 194, а у 2013 році – 17 806), 1 537 клопотань повернуті прокурорам, що в середньому у 5-6 разів більше, ніж у попередні роки (у 2016 році – 1 090, у 2015 році – 574, у 2014 році – 297, а у 2013 році – 307), а у 17 542 клопотаннях судами прийнято рішення про відмову у задоволенні або про закриття таких проваджень, що також дещо більше ніж у 2015-2016 роках - 13 057 і 14 913 та у десятки разів більше ніж у 2014- 2015 роках, відповідно - 3 120 і 4 540, що в цілому красномовно свідчить про масове порушення слідчими і прокурорами конституційних прав і свобод громадян в післяреволюційний період!!! Тому, на мою думку, саме про цей справжній наступ на права людей повинен був звітувати Генеральний прокурор щорічно, як у Верховній Раді, так і перед суспільством.
Блог