Питання застосування змін до КПК України в розрізі зворотної дії процесуального закону в часі

Певні незручності і недосконалості частини змін до КПК України призвели до надмірного навантаження окремих судів.

Принцип правової визначеності є одним із основоположних засад права, який передбачає, зокрема, чіткість та зрозумілість законодавства у всіх сферах регулювання суспільних відносин.

16 березня 2018 року набула чинності переважна більшість змін до Кримінального процесуального кодексу України, передбачених Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року (далі — Закон № 2147-VIII). Зокрема, змінено підсудність розгляду клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, розширено коло повноважень слідчого судді в частині призначення експертизи і продовження строків досудового розслідування тощо.

Користуйтеся консультацією: ТОП-10 НОВЕЛ У КПК УКРАЇНИ, ЩО СУТТЄВО ЗМІНИЛИ ПРАВИЛА ГРИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ З ГРУДНЯ 2017 РОКУ (Ч. 1)

Вказані нововведення достатньо обговорювались в юридичній спільноті і в засобах масової інформації, завдяки чому вже вдалось привернути увагу законодавця на певні незручності і недосконалості частини змін, які призводили до надмірного навантаження окремих судів розглядом клопотань під час досудового розслідування, і як наслідок 22.03.2018 року депутати проголосували за «зміни до змін» та відновили правила підсудності, передбачені статтями 132, 184, 234 КПК України, які існували до прийняття Закону № 2147-VIII.

Але метою даної публікації є аналіз та визначення сфери застосування змін до КПК України внесених Законом №2147-VIII в контексті зворотної дії процесуального закону в часі.

Так, пунктом 4 параграфа 2 «Прикінцевих положень» Закону № 2147-VIII передбачено, що зміни до КПК вводяться в дію через три місяці після набрання чинності цим Законом, не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, про які відомості про кримінальне правопорушення внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань (далі — ЄРДР) після введення в дію цих змін.

На перший погляд наведене положення є начебто зрозумілим: застосовуємо нові положення закону до кримінальних правопорушень, внесених до ЄРДР після 15.03.2018 року. Але за яким законом слід розглядати і вирішувати слідчому судді справи по кримінальним правопорушенням, які були внесені до ЄРДР раніше, закон відповіді не містить. Звичайно, обґрунтовано можна припустити, що в такому випадку необхідно керуватись положеннями КПК у редакції до 16.03.2018 року, і така думка є пануючою у суддівській спільності.

Але, на думку автора, аналізуючи дане питання, необхідно звернути увагу на статтю 5 КПК України, яка визначає загальні положення дії кримінального процесуального закону в часі, і регламентує, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу, які були чинними на момент їх отримання.

Наведене свідчить, що норми «Прикінцевих положень» Закону № 2147- VIII, які забороняють зворотну дію в часі прийнятих до КПК змін, не узгоджуються з положеннями статті 5 КПК України, які констатують обов’язковість застосування тільки чинного процесуального закону на момент початку виконання дії або прийняття рішення, і не передбачають винятків з цього правила.

Частиною 2 ст. 1 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.