ОСОБЛИВОСТІ РЕФОРМУВАННЯ АДВОКАТУРИ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

Головна цитата

Конституція України, надаючи пріоритети правам і свободам людини і громадянина, проголосила та гарантує громадянам нашої держави право на судовий захист, а єдиним інститутом, який покликаний забезпечувати право кожного на отримання кваліфікованої правової допомоги, є адвокатура.

Конституція України, надаючи пріоритети правам і свободам людини і громадянина, проголосила та гарантує громадянам нашої держави право на судовий захист, а єдиним інститутом, який покликаний забезпечувати право кожного на отримання кваліфікованої правової допомоги, є адвокатура.
Сучасна українська держава знаходиться на етапі формування нового правобого обґрунтування адвокатури, яка за час свого існування придбала величезну значущість. Наявність в державі осіб, здатних грамотно і кваліфіковано надати юридичну допомогу є заставою демократичного розвитку суспільства в цілому.
Ідея реформування вітчизняної адвокатури визрівала більше ніж два десятиріччя української самостійності. Незалежній Україні дісталась в спадщину добре організована, професійно достойна і морально не розбещена адвокатура у формі регіональних колегій адвокатів з сіттю адаптованих і працездатних юридичних консультацій по всій Україні.
Закон «Про адвокатуру», що був прийнятий у 1992 році Верховною Радою першого скликання, як і всі інші закони того часу, являв собою продукт компромісу революційного романтизму з компартійною начинкою на фоні чисто українського розуміння демократії. Консерваторський дух компартійців проявився у збереженні форми, а демократи- романтики втиснули у стару форму декілька, як їм видалось на той час, прогресивних положень стосовно лібералізації адвокатської діяльності. У тому числі і - у підприємницькій формі [14].

Згадайте новину: Адвокатура має шукати союзників
Існування безлічі комерційних адвокатських формувань та адвокатів-підприємців на просторі країни, що діяли на власний розсуд, ігноруючи будь-які правила професійної етики і потреб соціуму, не могло продовжуватись і надалі.
Незаперечним є і той факт, що за роки незалежності Україна вийшла на світову арену у всіх напрямках міжнародної співпраці, у тому числі в економічних, бізнесових і комерційних галузях, що викликало не абиякий попит на юридичне обслуговування та супровід як в середині країни, так і за її межами. В Україні створився цілий прошарок юристів, які адаптувалися до нових викликів і успішно реалізують себе у цих сферах. Але це вже юристи іншого складу, значна частина яких знаходилась поза рамками організованої адвокатури через відсутність нового більш адаптованого до викликів сучасності Закону. У цих умовах хаотична адвокатура перетворювалась у рясний мозаїчний прошарок суспільства без єдиного центру і єдиних для всіх адвокатів правил існування у перехідному суспільстві [3].
З прийняттям нових кодексів (перш за все, Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012 р. № 4651-VI) істотно змінився статус адвоката і основи адвокатської діяльності, а також були розширені його процесуальні права [8].
Однак, нові права слід розглядати не лише як більш широкі можливості у наданні ефективної правової допомоги, але і як значно підвищену відповідальність за кожен свій крок.

До появи Закону України від 5 липня 2012 р. №5076-УІ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передувала палка дискусія на сторінках юридичних видань і в пресі, яка тривала майже десятиріччя. Мінялись уряди, а з ними і підходи до адвокатури. Висувались численні проекти та пропозиції [15].
Отож, 5 липня 2012 року Верховна Рада прийняла Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Цей Закон отримав ряд новел, на які вже давно очікувала прогресивна та істинно професійно-патріотична адвокатська спільнота. Врешті решт тут було поставлено крапку в дискусії, нав’язаній сумно-відомим Рішення КС України від 16.11.2000 р. за конституційним зверненням Геннадія Солдатова про незаконнонароджену у кримінально-процесуальному праві і неприкаяну процесуальну фігуру «фахівець в галузі права» [14].
Дотримуючись міжнародних принципів, Україна з перших же днів своєї незалежності обрала курс на зближення правової системи держави з європейським шляхом реформування судової системи, правоохоронних органів та адвокатури. Кінцевою метою перетворень ставиться максимальне наближення українського законодавства до міжнародних стандартів і реорганізація правоохоронної системи з метою максимального гарантування прав людини в Україні.

Читайте статтю: Монополія на адвокатуру: інструкція з використання
У вересні 1990 року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй прийняла Основні положення про роль адвокатів (далі - Основні положення ООН), що встановлюють мінімальні стандарти для країн під час розвитку національного законодавства і регулюють становлення, організацію і функціонування адвокатської професії. Цей документ було розроблено з метою визнання «життєво важливої» ролі професійних об‘єднань адвокатів і сприяння країнам у забезпечення такої ролі адвокатів у демократичному суспільстві [1].
Рада Європи врахувала Основні положення ООН під час розробки подібних стандартів для адвокатів у своїй Рекомендації № Рес(2000)21 про свободу здійснення професії адвоката. Цей документ був прийнятий Комітетом Міністрів Ради Європи на 72- й зустрічі заступників міністрів 25 жовтня 2000 року. Даний нормативний акт продемонстрував потребу у загальноєвропейському консенсусі щодо істотної ролі адвокатів, що базується на верховенстві права, в демократичному суспільстві.
Рада Європи визначила, що одним з фундаментальних елементів верховенства права є висококваліфіковані та незалежні адвокати, доступ до послуг яких відкритий всьому суспільству загалом. Рекомендація № І1ес(2000)21 регулює питання, пов’язані зі свободою здійснення адвокатської діяльності, правовою освітою, фаховою підготовкою та вступом до професії, роллю та обов’язками адвокатів, доступом до адвокатів, встановленням і функціонуванням професійних об‘єднань адвокатів та дисциплінарними провадженнями.
Хоча ці рекомендації не мають обов’язкового характеру, вони визначають принципи, які всі Держави-учасниці повинні «поважати і враховувати в межах національного законодавства та практики» [7].
Загальний кодекс правил для адвокатів, розроблений Радою адвокатур та правничих товариств Європи (Кодекс правил ССВЕ), є іншим джерелом стандартів, які повинні враховуватись при розробці рамкових документів, що регулюють діяльність адвокатів та об’єднань. Рада адвокатур та правничих товариств Європи (абревіатура англійською мовою ССВЕ) представляє Європейські адвокатські об‘єднання і Правничі товариства в Європейському Союзі, Європейському Економічному Просторі та інших міжнародних організаціях. До складу ССВЕ входить понад тридцять делегацій, з яких 27 представлені від країн-членів Європейського Союзу та 3 від країн Європейського Економічного Простору (Норвегія, Ліхтенштейн та Ісландія) разом із Швейцарією.
Багато країн з молодою демократією Центральної Європи також мають статус спостерігачів в рамках діяльності ССВЕ. Одним з першочергових завдань ССВЕ є гармонізація, координація і розвиток правової професії в Європі. Організація досягла цієї мети шляхом прийняття Кодексу правил для адвокатів. Дотримання Кодексу є обов’язковою умовою для всіх адвокатів з країн-членів ССВЕ, включаючи як адвокатів, які є громадянами країн Європейського Союзу, так і адвокатів з інших європейських країн, які мають статус спостерігача у ССВЕ.
Україна має статус країни-спостерігача у ССВЕ та представлена Спілкою адвокатів України [16]. Оскільки Україна є членом Ради Європи, український уряд має брати до уваги дані стандарти під час розробки проектів законів, що регулюють адвокатську професію [1].
Проаналізовані "Основні положення...", безсумнівно, мають помітний морально- політичний, ідеологічний вплив на національну правову політику багатьох держав щодо адвокатури, насамперед тому, що їх прийнято під егідою Організації Об'єднаних Націй.
Уявляється цілком слушною вміщена у преамбулі "Основних положень..." вимога про те, що вони повинні братися до уваги як адвокатами (і особами, які здійснюють адвокатські функції без отримання формального статусу адвоката), так і суддями, прокурорами, представниками законодавчої, виконавчої влади і суспільством у цілому.

Користуйтесь консультацією: Оподаткування адвокатської діяльності
Згідно цих Положень важливу роль мають відігравати Професійні асоціації адвокатів, які підтримують професійні стандарти та етичні норми, захищають своїх членів від необгрунтованих обмежень і посягань, забезпечують правову допомогу кожному,- хто її потребує та кооперуються з урядом та іншими інститутами для досягнення цілей правосуддя і суспільного інтересу.
Ось чому із наведеними принципами слід порівнювати усі національні системи адвокатури, якщо прагнути до забезпечення їх відповідності світовим стандартам, світовому рівню організації і діяльності цього інституту, захисту основних прав і свобод людини [11].
Відповідно до існуючих міжнародних стандартів та підписаних міжнародних договорів українське законодавство змушене враховувати міжнародні вимоги поставлені перед державами учасницями та державами спостерігачами
В свою чергу, хочу звернути увагу, що Указом Президента №276/2015 “Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки” було прямо передбачено “зміцнення на інституційному рівні Національної асоціації адвокатів України для забезпечення належної професійної діяльності адвокатури, управління юридичними професіями та представництва колективних інтересів адвокатів”.

Натомість, 15 грудня 2016 року робоча група Ради з питань судової реформи ухвалила остаточну версію змін до закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Документ був затверджений без участі представників Національної асоціації адвокатів України.
Наступного дня Рада адвокатів України назвала такі зміни неприйнятними як через їхній зміст, так і через спосіб розгляду та схвалення. Вона звернулася до Ради з питань судової реформи та Президента з вимогою не вносити цей документ до парламенту.
РАУ було вказано на численні суперечності, неузгодженості з чинним законодавством, насамперед з указом Президента «Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015—2020 роки» [6].
23 грудня 2016 року Раду адвокатів України підтримала одна з найбільш впливових професійних адвокатських організацій - Рада адвокатських і правничих товариств Європи (ССВЕ), яка надіслала на адресу керівництва Української держави листа із закликом надалі утриматися від запровадження будь-яких змін до профільного законодавства без консультацій з Національною асоціацією адвокатів України, посилаючись на те, що незалежність адвокатської професії та її самоврядність визнаються як Рекомендаціями Ради Європи від 25 жовтня 2000 року, так і Основними принципами ООН щодо ролі адвокатів (14 грудня 1990 року). Також, ключові документи ССВЕ, як-от Хартія основних принципів європейської юридичної професії та Кодекс поведінки європейських адвокатів на рівні з іншими визнають незалежність професії та її самоврядність ключовими цінностями. [9].
Водночас із змінами до Конституції, що набули чинності 30.09.2016 р., було передбачене поетапне запровадження виключного представництва адвокатів у судах: у Верховному та судах касаційної інстанції — зі січня 2017 року, в апеляційних — зі січня 2018-го, у судах першої інстанції — зі січня 2019-го. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно адвокатами здійснюватиметься з 1 січня 2020 року.

Читайте статтю: Оподаткування доходів адвоката та нотаріуса: різні підходи платника податків та фіскалів
Однак дотепер не має детального уявлення, як саме будуть відбуватися ці перетворення. Хоча в Міністерстві юстиції ще в грудні 2016-го рапортували, що реформа адвокатури розпочнеться з 2017 року.
Для більшого розуміння того, що відбувається, не можливо не згадати про те, що 21 грудня 2016 року Верховна Рада України схвалила зміни до Податкового Кодексу України. Текст цього законопроекту (реєстраційний номер 5132) абсолютно не очікувано, у порушення низки конституційних та законодавчих норм, а також вимог юридичної техніки містить зміни до закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”. При цьому сам законопроект, на думку його авторів, зумовлений необхідністю забезпечення виконання вимог Податкового кодексу України щодо щорічного перегляду ставок деяких податків, визначених в абсолютних значеннях, збалансованості бюджету та адаптації до норм Європейського законодавства. Тобто, відноситься до податкового та бюджетного законодавства.
Отже, спосіб ухвалення законопроекту №5132, яким було внесено зміни до закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, суперечить Конституції України, профільному закону, указу Президента, що визначає логіку реформ у сфері правосуддя, та міжнародним зобов’язанням, які гарантують незалежний статус адвокатури. Окрім того, такі законодавчі ініціативи можна розцінити як порушення умов Угоди про асоціацію з Європейським Союзом.
Як бачимо, вже маємо наглядний приклад, як відбулося грубе втручання держави у повноваження адвокатського самоврядування, яке є основою незалежного статусу конституційного інституту адвокатури. Пропоновані зміни до профільного закону можуть перетворити незалежність адвокатури на декларативний принцип [6].