Особливості дистанційної роботи

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання дистанційної, надомної роботи та роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу” було запроваджено правове регулювання двох форм організації праці: надомної та дистанційної роботи.

Для того аби в повній мірі охарактеризувати правову природу дистанційної роботи - необхідно навести визначення вказаним поняттям надомної та дистанційної роботи та провести їхню порівняльну характеристику.

Так, відповідно до приписів ст. 60-1 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) надомна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником за місцем його проживання або в інших визначених ним приміщеннях, що характеризуються наявністю закріпленої зони, технічних засобів (основних виробничих і невиробничих фондів, інструменту, приладів, інвентарю) або їх сукупності, необхідних для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або функцій, передбачених установчими документами, але поза виробничими чи робочими приміщеннями роботодавця.

Згідно з положеннями ст. 60-2 КЗпП дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

З аналізу зазначених положень вбачається, як дистанційна, так і надомна робота передбачають можливість працівника виконувати свої трудові обовʼязки поза робочим місцем.

Тим не менш, принципова відмінність між вказаними формами організації праці полягає в тому, що при надомній роботі за місцем проживання або іншим приміщенням місце роботи такого працівника є фіксованим, що свідчить про те, що під час робочого часу працівник повинен виконувати свої трудові обовʼязки виключно у визначеному між роботодавцем та працівником місці. В той час як при дистанційній роботі - як такого фіксованого місця немає, що вказує на те, що працівник вправі виконувати свої трудові обовʼязки в будь-якому місці.

Ще однією відмінністю між надомною та дистанційною формами організації праці є те, що при надомній роботі працівник зобовʼязаний дотримуватись правил внутрішнього розпорядку підприємства, тобто виконувати свою роботу протягом робочого часу, який встановлюється на відповідному підприємстві. Водночас при дистанційній - працівник вправі виконувати свою роботу в будь-який час. При тому, тривалість робочого дня не може перевищувати законодавчо встановлений норматив - 8 годин на день та, відповідно, 40 годин на тиждень.

Що ж до оформлення трудових відносин між роботодавцем та працівником при наявності наміру у останнього виконувати покладені на нього трудові обовʼязки застосовуючи при цьому дистанційний формат роботи на постійній основі, то для цього необхідно із роботодавцем укласти трудовий договір про дистанційну роботу.

Так, на виконання вимог ч. 2 ст. 60-2 КЗпП, закріплено типову форму трудового договору про дистанційну роботу, яка виступає певним законодавчим орієнтиром того, який вигляд та зміст має мати такий вид трудового договору.

Тим не менш, трудовий договір про дистанційну роботу це, перш за все домовленість, а тому працівник та роботодавець вправі прописати будь-які умови, які вважають за потрібне, головне, щоб у ньому було чітко визначено його істотні умови.

Крім того варто наголосити і на тому, що єдиним обмеженням в оформленні трудового договору про дистанційну роботу є специфіка самої роботи, на якій працівник перебуває. Тобто, якщо виконання працівником своїх трудових обовʼязків в дистанційному форматі є неможливим, то і укладення такого договору є неможливим.