Особиста приватна власність у шлюбі. Шляхи та способи доказування.

За загальним правилом, реєстрація шлюбу є підставою для виникнення спільної сумісної власності подружжя на майно.

У Сімейному Кодексі містяться положення, по визначенню поняття «особиста приватна власність», якого немає ні в Конституції України, ні в Цивільному кодексі (який визначає основні положення права власності).

В ст. 57 Сімейного кодексу України зазначено, що особистою приватною власністю дружини та чоловіка можуть бути:

• майно набуте до шлюбу;
• майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
• майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали чоловіку/дружині особисто;
• речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
• кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди;
• страхові суми, одержані нею, ним за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням;

Також Сімейний кодекс встановлює приватну власність на премії, нагороди, які хтось з подружжя отримав за особисті заслуги. Але тут є певні особливості. Якщо суд встановить, що інший з подружжя сприяв своїми діями для їх одержання, то ця особа буде мати право на частку від винагороди.

Майно набуте до шлюбу є виключно особистою приватною власністю-реєстрація шлюбу не змінює правового режиму майна, яке було набуте кожним із подружжя раніше. Майно, яке було набуте кожним із подружжя до шлюбу, зберігає режим роздільності незалежно від тривалості шлюбу, навіть якщо цим майном користувався не лише власник, а й другий з подружжя.

Проте, зовсім інша річ, коли майно було придбано за час шлюбних відносин. Отже, як довести, що річ, придбана під час шлюбу одним із подружжя є його особистою власністю?

В першу чергу, встановити правовий режим майна, за яким воно є особистою приватною власністю кожного з подружжя під силу шлюбному договору. Він може бути укладений як на початку шлюбних відносин, так і під час перебування сторін в шлюбі та має бути посвідчений нотаріально. У випадках, коли ще «на березі» подружжя не домовилось про укладення шлюбного договору, та якщо постане питання щодо поділу майна подружжя, можуть виникнути суперечності. Оскільки довести, що сторони в усній формі домовились щодо поділу майна – достатньо складно.

Трапляються випадки, коли один із подружжя відчужує майно, набуте ним до шлюбу (в результаті дарування, приватизації, купівлі тощо) та одночасно з цим придбає іншу нерухомість, але вже у шлюбі. У випадку, якщо на купівлю нерухомості, не додавались кошти, набуті подружжям спільно- майно є особистою приватною власністю чоловіка або дружини, оскільки для його придбання використані особисті кошти, отримані від продажу майна, яке є особистою приватною власністю. Та обставина, що нерухомість придбано у шлюбі не доводить презумпцію спільної сумісної власності на нього.

Верховний суд у Постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 виклав аналогічний правовий висновок, де зазначив: Конструкція норми статті 22КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя. Вирішуючи спір, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира була набута у власність позивачем до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, в результаті відповідних правочинів приватизації, міни, купівліпродажу належної йому нерухомості, за рахунок належних йому особистих коштів, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін, тому позивач є її єдиним власником.

Ще одним способом надати майну статус особистої приватної власності – вказати у договорі купівлі-продажу, що майно придбано за особисті кошти чоловіка/дружини. І у разі, якщо інший з подружжя надасть свою згоду на придбання цього майна –засвідчить обставину придбання нерухомості за особисті кошти.

Така позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду від 21.05.2020 р. (справа № 296/3968/17) доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира придбана в інтересах сім`ї, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.