Оскарження постанов про накладення штрафів Держпраці: аналіз найсвіжішої судової практики

Величезна кількість різноманітної юридичної та бухгалтерської аналітики присвячена питанню проведення перевірок суб’єктів господарювання з боку Держпраці та її теріторіальних органів, отже, на мою думку, не варто ще раз зупинятися на нормативно-правових актах, якими врегульовано діяльність Держпраці, порядку проведення цим органом перевірок, їх документальному оформленні, порядку накладення штрафів, тощо.

ДОВІДНИК: ШТРАФИ ТА ІНШІ САНКЦІЇ ЗА ПОРУШЕННЯ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Дана стаття має на меті ознайомити усіх бажаючих з судовою практикою, яка склалася у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення адміністративних штрафів (розміри яких визначені у ст. 265 КЗпП України) на суб’єктів господарювання. Хочу відзначити, що судових рішень по цій категорії справ величезна кількість (особливо лідирує Івано-Франківська область), лише в системі «Verdictum 2.0» від ЛІГА ЗАКОН їх більше 500. Нажаль, більша частина судових рішень, які я встигла проаналізувати, не на користь суб’єктів господарювання. Все це свідчить про те, що органи Держпраці активно та старанно намагаються наповнювати державний бюджет за рахунок бізнесу, а бізнес (поки що) не дуже готовий належним чином здійснювати свій захист. За допомогою судової практики (навіть негативної для бізнесу) ми з вами маємо змогу ретельно підготуватися до захисту: проаналізувати чужі помилки з тим, щоб заздалегідь (до перевірки Держпраці) виправити свої, взяти «на карандаш» тактику захисту інших суб’єктів господарювання, яким вже вдалося одержати перемогу в судах над Держпраці та скасувати драконівські штрафи. Ознайомлений – значить озброєний! Почнемо.

Читайте статтю: Как обжаловать проверку ГОСТРУДА. Положительная судебная практика

1. Витяг з Постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 17.03.2017 року у справі №816/2141/16 (недопустимі докази; позов про скасування постанови про накладення штрафу задоволено; повний текст Постанови - http://reyestr.court.gov.ua/Review/65501805).
   1. Судом встановлено, що станом на 29.09.2016 головному державному інспектору Управління Держпраці у Полтавській області ОСОБА_9. будь-яких направлень на проведення перевірки, в т. ч. суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_3, не видавалося. Обгрунтування правових підстав проведення головним державним інспектором ОСОБА_9. заходів по проведенню перевірок без їх призначення не надано.

Пояснила, що брала участь у складі робочої групи по легалізації заробітної плати та зайнятості населення при проведенні фактичної перевірки ДПІ у м. Полтаві за місцем провадження господарської діяльності ФОП ОСОБА_3

Доказів створення робочої групи по легалізації заробітної плати та зайнятості населення, затвердження складу такої групи, доказів на підтвердження направлення на дану перевірку, повноважень на проведення перевірки та нормативного акту, яким врегульовано повноваження групи на неодноразові вимоги суду відповідачем не надано, як не надано і обгрунтованих пояснень з даного приводу.

1.2. Суд звертає увагу, що статтею 70 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Отже, допустимість доказів - це встановлена законодавством вимога, яка обмежує використання конкретних засобів доказування та передбачає обов'язкове використання певних засобів доказування при встановленні фактичних обставин справи.

Втім, письмові пояснення гр. ОСОБА_4 від 29.09.2016 про проходження нею стажування у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_3" без оформлення трудових відносин не відповідають ознакам допустимого доказу для встановлення факту не оформлення найманого працівника, оскільки отримання їх головним державним інспектором ОСОБА_9. відбувалася до моменту пред'явлення останньою направлення на проведення перевірки та здійснювалася до початку проведення перевірки.

1. Факт перебування гр. ОСОБА_5 в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_3" взагалі головним державним інспектором ОСОБА_9. не перевірялися. Особа гр. ОСОБА_5 також не встановлювалася на підставі паспортних даних, а тому і суду не надалося можливим встановити названу особу. На підставі наведеного суд дійшов висновку, що факт допущення ФОП ОСОБА_3 до роботи неоформлених працівників гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_4 не підтверджується належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Саме це положення Конституції України на найвищому рівні гарантує дотримання прав особи під час та в результаті вчинення органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами (суб'єктами владних повноважень, владними суб'єктами) відносно неї юридично значущих дій або прийняття рішень. Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.