Окреме провадження без помилок: 5 орієнтирів Верховного Суду

Справи про встановлення юридичних фактів — одна з найпоширеніших категорій окремого провадження, де часто трапляються процесуальні помилки. Верховний Суд окреслює межі такого захисту, правила доказування та відмежування від позову. Розглянемо пʼять позицій вищої інстанції.

Юрисдикція суду у справах про встановлення юридичних фактів

У справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду окреслила умови (постанова від 18.01.2024), за яких заява про встановлення факту, що має юридичне значення, може розглядатися в порядку окремого провадження.

По-перше, факти повинні мати юридичне значення. Від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав. Щоб оцінити «юридичний характер» факту, суд з’ясовує мету його встановлення.

По-друге, встановлення факту не може бути пов’язаним із подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту повʼязане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і розʼяснює цим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

По-третє, заявник має довести відсутність іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує відповідний факт. Для цього разом із заявою подаються докази попередніх звернень до компетентних органів/установ і відмови у видачі документа із зазначенням причин (наприклад, відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).

По-четверте, чинне законодавство не повинно передбачати іншого позасудового порядку встановлення такого юридичного факту.

Особливості окремого провадження як виду цивільного судочинства

Як вид цивільного судочинства, окреме провадження характеризується певною специфікою процесуальної форми. На її особливості звернув увагу Касаційний цивільний суд ВС у справі № 686/11198/22 (постанова від 10.01.2024).

Окреме провадження застосовується тоді, коли відсутній спір про право. Водночас це не заперечує можливості спору про факт: його існування може бути неочевидним і саме потребувати судового підтвердження.

Об’єктом судового захисту в таких справах є охоронюваний законом (законний) інтерес — потреба та прагнення до користування конкретним матеріальним та (або) нематеріальним благом, що може як опосередковуватися, так і не опосередковуватися певним субʼєктивним правом. Захист охоронюваного законом (законного) інтересу у справах здійснюється шляхом підтвердження судом наявності чи відсутності певного юридичної факту як підстави виникнення, зміни чи припинення неоспорюваних субʼєктивних прав.