Аналіз останніх досліджень та публікацій. Контент аналіз існуючих проектів законів поданих до ВРУ та наукових публікацій, дозволив з’ясувати, що станом на січень 2022 року існує (існувало) 14 проектів законів про ДРТ: проект №8703 від 17.06.2011 р. (ініціатори - народні депутати Рибаков І.О., Сорочинська-Кириленко Р.М., Каплієнко В. В., Камчатний В.Г., Гасюк П.П. – далі проект І. Рибакова)[1]; проект № 8282 від 16.10.2012 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмежень у використанні допоміжних репродуктивних технологій», проте Президентом України він був відхилений, а вето депутати не подолали[2]; проект № 8625 від 18.07.2018 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо захисту прав дітей при використанні допоміжних репродуктивних технологій)» (вносився народними депутатами: П. Я. Унгурян, О. В. Білозір, І. В. Сисоєнко, Ю. І. Соловей, М. І Лаврик, О. Ю. Кришин – далі проект П. Унгуряна)[3]; № 8629 від 19.07.2018 групи депутатів (І.С. Луценко, І.В. Геращенко, М.М. Іонова – далі проект І.Луценко)[4], однак 29.08.2019 цей проєкт був відкликаний[5]; альтернативний йому проект № 8629-1 від 01.08.2018 (вносився народним депутатом України В. М. Купрієм – далі проект В. Купрія )[6]; проект № 3488 від 15.05.2020 (ініціатор - народний депутат України Дануца О.А – далі проект О. Дануца)[7], проект від МОЗ України (далі – проект МОЗ) від 2021 р.[8], проект від УАРМ від 2021 р. (далі – проект УАРМ)[9] , проект 6475 від 28.12.21 (проект Шмигаля)[10], проект 6475-1 від 11.01.2022 (проект Дануци)[11], проект 6475-2 від 13.01.22 (В.Вагнер) [12], проект 6517 від 13.01.22 (внесення доповнення до КК)[13] та проект адвоката, який практикує у сфері ДРТ, к.ю.н., С. Антонова[14].
Серед українських науковців проблематиці правового врегулювання ДРТ також було присвячено чимало публікацій: Н. Аблятіпова[15], С. Антонов[16], А.Головащук[17], Р. Майданик[18], Е. Мухамедова[19], О. Покальчук[20], З. Ромовська[21], І. Сенюта[22], Р. Стефанчук[23] тощо.
2. Методи дослідження.
Не дивлячись на достатню на перший погляд розробленість цієї тематики та доволі багато наявних законодавчих пропозицій з врегулювання правовідносин у сфері ДРТ, основні практичні проблеми, які потребують законодавчого врегулювання, досі залишились поза увагою законодавця та науковців. Відтак метою цієї статті є аналіз чинного українського законодавства у сфері ДРТ та зазначених проектів законів для узагальнення їх позитивних положень, виявлення недоліків, проблем, що потребують вирішення, та формулювання власних пропозицій у цій сфері, а також кореспондування цих положень із законодавством про кримінальну відповідальність. В статті було використано наступні методи наукового пізнання: матеріалістичної діалектики, порівняльний та метод контент-аналізу, історико-правовий, соціологічний.
3. Виклад основного матеріалу. Почнемо із сфери застосування цього закону, точніше із статусу осіб, які можуть скористатися ним. В проекті І.Луценко закладено протиріччя, що проявляється в ст.3 та 9. Так ст.3 передбачає, що Закон поширюється на громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Однак вже у ст.9 визначено, що не можуть скористатися методикою сурогатного (замінного) материнства, яка є видом ДРТ, зокрема, особи без громадянства. Вважаю, що окрім явної правової колізії, обмеження прав осіб без громадянства є проявом дискримінації, що в свою чергу є порушенням Конституції України[24]. Всі інші проекти, передбачають поширення проектів законів на іноземних громадян. Однак закон В. Вагнер передбачає можливість застосування цього закону іноземними громадянами лише тих країн, де не заборонено програми ДРТ (ч.2 ст.20). Не заборонено - не означає, що дозволено, але при цьому слід вважати, що відсутня чітко сформульована заборона.
Також перед законодавчим визначенням сфери застосування цього закону за колом суб’єктів, слід орієнтуватись на політику держави в цій сфері, звичайно, якщо вона визначена. Переконана, що Україна, використавши вже існуюче законодавство в цій сфері та покращивши його, може розраховувати на істотні фінансові надходження, які можуть стати складовою бюджету країни, звісно, за вміло встановленої податкової та міжнародної політики.
Визначення термінології. Логічно, що ДРТ застосовуються в разі діагностування безпліддя особи. Проте на практиці виникають питання, чи означає це граничний вік пацієнтів, в межах якого вони можуть скористатись ДРТ. Адже діагноз безпліддя прив’язаний до репродуктивного віку людини. Так за рекомендаціями ВООЗ репродуктивний вік жінки – 49 років[25]. У чоловіків репродуктивний вік, за дослідженнями різних науковців становить – 40-45років[26] або до 60 років[27]. Виходить, що наявність терміну «репродуктивний вік» можна тлумачити, як можливість встановлення діагнозу безпліддя тільки в такому віці.
В діючому Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, який затверджений Наказом МОЗ № 787 від 09.09.2013 (далі - Порядок)[28] та іншому чинному законодавстві України - відповідь на це питання відсутня. Проекти МОЗ (ч.3 ст.7), УАРМ (ч.3 ст. 7) а також проекти Д.Шмигаля та О.Дануци, пропонують залишити це питання на розсуд лікаря акушера-гінеколога в кожному випадку індивідуально[29].
Зарубіжна практика законодавчого врегулювання ДРТ, знає випадки обмеження можливості скористатись програмами ДРТ жінкам після 50 років (Білорусь[30], Греція[31]). Проект закону про ДРТ І. Луценко у ст. 6 також передбачав граничній вік використання ДРТ для жінок – 55 років, однак для чоловіків такий вік не встановлений. У проекті В. Купрія у ст. 6 цей вік для жінок збільшений до 60 років, при відсутності обмежень для чоловіків. Такі нерівні можливості реалізації своїх репродуктивних прав можна розцінювати як приклад дискримінації, що прямо заборонено Конституцією. У проекті І. Рибакова передбачено можливість участі жінки у державних програмах СМ до 40 років (ст.21)[32]. В новітніх проектах 2021-2022 років таких обмежень вже не визначено.
Отже, від домовленості професіоналів між собою щодо цього аспекту залежить і правове тлумачення можливості людини реалізувати своє право на репродукцію. Точніше чи можливо сьогодні, наприклад, жінці, якій на момент звернення до ЗОЗ виповнилось 50 років, скористатись програмами ДРТ не порушуючи закон?
Також одним з принципових аспектів правового врегулювання використання ДРТ є визначення кола суб’єктів, які можуть скористатись цим правом. За п. 1.7 Порядку повнолітні жінки та/або чоловіки мають право за медичними показаннями на проведення лікувальних програм ДРТ. Проте це право обмежено видом ДРТ, який зможе обрати повнолітній суб’єкт. І тлумачення законодавства у сфері врегулювання ДРТ свідчить, що жінки мають більше можливостей реалізувати своє право на репродукцію в порівнянні із чоловіками.
Блог