Огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду щодо призначення покарання

ДАЙДЖЕСТ: Суддя ВС Антонюк: 5 останніх рішень Великої палати з найбільш дискусійних питань правозастосування

Постанови Великої Палати Верховного Суду у цивільних справах класифіковані за категоріями

ПРАВОВІ ВИСНОВКИ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВС ТА ВСУ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ (СПРАВАХ) станом на 01 січ 2019 р.

ВЕРХОВНИЙ СУД

ОГЛЯД
судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду щодо призначення покарання

Загальні питання призначення покарання

1. У частині 2 ст. 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 298/95/16-к (провадження N 51-2501км18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73598811

2. Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно визначені (якими встановлюються межі покарання) та альтернативні (якими передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі N 207/5011/14-к (провадження N 51-1985км18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/73001386

3. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене лише у тих випадках, коли вчинення злочину було пов'язане зі службовим становищем підсудного або із зайняттям ним певною діяльністю. Призначаючи це покарання, суд має чітко вказати у вироку ті конкретні посади, право обіймати які позбавляється засуджений, або конкретний вид діяльності, права займатися якою він позбавляється. Призначене засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади чи займатися діяльністю, що пов'язані з обігом товарно-матеріальних цінностей, має на меті недопущення вчинення засудженим злочинів з використанням посад, пов'язаних, у тому числі, з повною матеріальною відповідальністю.