Огляд ключових рішень Великої Палати Верховного Суду щодо оскарження звіту про оцінку майна у виконавчому провадженні та проблемні питання, які виникають при такому оскарженні

Законом України «Про виконавче провадження» (частина 5 статті 57) передбачено, що у разі незгоди сторін виконавчого провадження з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Однак законом не вказано в якому порядку має бути оскаржена оцінка і судова практика з цього питання не є сталою. В Єдиному державному реєстрі судових рішень є і такі рішення, які винесені за результатом розгляду скарги на виконавця, і такі, які винесені за результатом розгляду позовної заяви до суб’єкта оціночної діяльності.

З одного боку можна зробити висновок про те, що права позивача порушені були суб’єктом оціночної діяльності, тому саме до нього потрібно позиватись. Крім винесення постанови про призначення суб’єкта оціночної діяльності, виконавець в процесі визначення оцінки ніякої участі не приймає. При подачі таких позовних заяв позивачі посилались на Постанову пленуму Вищого адміністративного суду №3 від 13.12.2010 року, в якій зазначалось, що оцінка є результатом діяльності оцінювача, а не державного виконавця, а тому позов про оскарження оцінки слід пред’являти до оцінювача.

З іншого боку, так як оцінка була проведена за ініціативою виконавця і призначення такої оцінки є саме його процесуальною дією, а дії виконавця оскаржуються в порядку подачі скарги в суд, то потрібно подавати саме таку скаргу.

Позовні заяви подавались і в суд загальної юрисдикції, і в адміністративний суд (оскільки відповідач, як орган державної виконавчої служби, є суб’єктом владних повноважень, а спір пов’язаний з примусовим виконанням рішення, що свідчить про публічно-правовий характер спірних правовідносин).

Ще більшої плутанини вносить в це питання Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС), яка робить висновок про те, що звіт про оцінку взагалі не оскаржується в суді.

Однак, якщо проаналізувати всі постанови Великої Палати з даного питання, то можна зробити цілком конкретні висновки про те, як потрібно діяти. Принаймні до того часу, поки ВП ВС знову не винесе інший правовий висновок з даного питання.

Найбільш суперечливою постановою ВП ВС є постанова від 13 березня 2018 року по справі №914/881/17, щодо якої троє суддів висловили окрему думку (до речі, дуже аргументовану, з посиланнями на 5 рішень з практики ЄСПЛ, які стосуються доступу до правосуддя).

Позов в даній справі обґрунтовано тим, що оскаржуваний звіт про оцінку майна порушує права позивача, є незаконним і прийнятим з порушенням вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, оскільки оцінене майно належить позивачу на праві приватної власності, доступ відповідача до такого майна власник не забезпечував та проведення його оцінки не замовляв; крім того дата складення самого звіту не збігається з датою проведення оцінки майна, що, на думку позивача є підставами для визнання цього звіту про оцінку майна недійсним. За твердженням позивача, звіт порушує його права, оскільки об’єкт оцінки належить позивачу, то звіт є втручанням у його господарську діяльність.

В цій справі всі три інстанції дійшли до одного висновку – що провадження у справі підлягає припиненню.

Зокрема, ВП ВС вказала, що за змістом статей 12, 33 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб’єктом оціночної діяльності — суб’єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним.