Обмін земельними ділянками в умовах дії мораторію

Продовження «мораторію на землю» на 2019 рік не надто хвилює юристів. В цьому питанні багато хто орієнтується саме на судову владу. Особливо після появи рішення ЄСПЛ у справі «Зеленчук та Цицюра проти України» (заява №846/16 та 1075/16), у якій Суд встановив порушення статті 1 Протоколу №1 (захист власності) Європейської конвенції з прав людини.
Саме після появи цього рішення ЄСПЛ в Україні було ініційовано вже декілька судових справ, направлених на практичну реалізацію висновків ЄСПЛ та судового «скасування» мораторію на землю.

Аналізуйте судовий акт: «Зеленчук та Цицюра проти України»: Мораторій на продаж сільськогосподарських земель порушує права власників таких ділянок (ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції, заяви № 846/16 та 1075/16, від 22.08.2018 року)

Між тим, суди почали ще в 2018 році більш ретельніше підходити до розгляду земельних спорів, в яких заперечувалася можливість вільного обігу земельних ділянок.
Однією з таких справ є справа за позовом прокуратури в інтересах держави про визнання договору міни земельної ділянки недійсним.

Між співвідповідачами відбувся обмін сформованими земельними ділянками із наявними кадастровими номерами, який на думку прокуратури не міг відбутися в силу існування законодавчої заборони.
Судом першої інстанції натомість було встановлено, що між співідповідачами виникли правовідносини стосовно укладення договору міни, які не суперечать підпункту б пункту 15 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України і відповідають приписам ст. ст. 203, 715, 716 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України). Апеляційною інстанцією (справа 227/1505/18 від 10 жовтня 2018 року) залишено без задоволення апеляційну скаргу прокуратури та залишено рішення першої інстанції без змін.
При цьому в цій справі суди ретельно та детально аргументували свої рішення, поклавши в основу своєї позиції також і рішення ЄСПЛ у справі «Зеленчук та Цицюра проти України». На нашу думку, доводи суду у цій справі (а надто, після розгляду справи Верховним Судом) будуть орієнтиром для аналогічних спорів.

Національне законодавство щодо мораторію на землю
Так, судом було зазначено, що згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов’язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов’язання (ст. 716 ЦК України).

Пунктом 15 Розділу Х Перехідні положення Земельного Кодексу України (надалі- ЗК України) від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (в редакції, що діяла на час укладання договору міни) було передбачено, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам – учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами “а” та “б” цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, в порядку, визначеному цим Законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами “а” та “б” цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Отже, законодавцем дозволено, як вийняток, здійснення обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.
Земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч.1 ст.79 ЗК України).

Обмін між співвідповідачами відбувся сформованими земельними ділянками із наявними кадастровими номерами. Тобто, дані правовідносини за своєю суттю не підпадають під правове регулювання Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам часток (паїв)» від 5 червня 2003 року, оскільки останній регулює обмін розподілених між власниками, визначених в натурі земельних ділянок, але які ще не зареєстровані відповідно законодавства за власниками, тобто таких земельних ділянок, які не можуть виступати об’єктом цивільних прав згідно чинного законодавства.