НОВИЙ ПРОЦЕС ТА НОВІ МОЖЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ПРАВ ВОДІЇВ.

Українське водійське співтовариство не без остраху спостерігає за ініціативами, які постійно з’являються з боку влади, і які подаються як заходи боротьби із аварійністю на автошляхах: посилити відповідальність за те, за інше, розширити повноваження поліцейських… Особливо неприємним виглядає усе це, якщо згадати, що справи про порушення водіями ПДР розглядаються за Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі КпАП), який прийнятий у 1984 році. Тоді справи про адміністративні правопорушення розглядалися, як якась «дрібниця», і процес у таких справах досить «усічений», дає мало можливостей для захисту, чим зачасту користувалися і «старі» співробітники ДАІ, і «нові» поліцейські, звинувачуючи водія у тому, чого він не робив. Але з тих пір «ставки виросли»: за керування транспортним засобом у стані сп’яніння (чи відмову від огляду на стан сп’яніння) ст..130 КпАП передбачений штраф більший, ніж за рядом статей КК України, із обов’язковим позбавленням права керування. За вчинення ДТП, навіть без постраждалих, також передбачена можливість позбавлення права керування, але найголовніше, що висновки суду є обов’язковими для відшкодування шкоди, незалежно від того, чи здійснює його страхова компанія за полісом страхування цивільно-правової відповідальності, чи розглядається справа про таке відшкодування у порядку цивільного судочинства.

Проблема полягає у тому, що розповсюдженими є випадки несправедливого звинувачення водіїв за ст..130 КпАП або оформлення адімнматеріалів поліцейськими із істотними порушеннями, а також неправильного оформлення ДТП та, найголовніше, неправильного визначення того, хто з учасників є її винуватцем. Захист водіїв у таких випадках – досить нелегке завдання. І, не в останню чергу, саме через «процесуальні особливості» справ, які розглядаються судами за КпАП.

Чи можна цьому якимось чином зарадити? Чи можна не тільки захистити водія (звичайно, за наявності для того підстав), але й домогтися відшкодування йому понесених у результаті витрат?

Можна. І можливості для цього дає «новий процес», за новими процесуальними кодексами, що вступили у силу з 15 грудня 2017 року.

Насправді, при вивченні деяких норм Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС) України у цій редакції, подумав: а чи розуміли депутати, приймаючи ці норми, як це «ускладнить життя» поліцейським, якщо норми ці грамотно застосувати? Чи, навпаки, серед розробників була людина, яка мала на увазі дати можливість ефективного захисту водіям..? Незважаючи на те, що самі процесуальні дії відповідно до «нових кодексів» кардинально змінилися, і юристам (яким дали усього два тижні від опублікування до вступу у силу цих законів) зараз доводиться, що називається, на ходу перелаштовувати свою роботу.

КАС передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. (ч.2 ст.77). Тобто, якщо громадянин оскаржує дії, зокрема, поліцейського, то саме останньому доведеться доводити свою правоту. Причому поліцейському доведеться ще й керуватися тільки тими доказами, які у нього були, він не зможе шукати нові, за рідкісними виключеннями.

Так було й відповідно до «старої редакції» КАС. Чим і користувалися, коли мова йшла про оскарження постанов за «звичайні» порушення, винесені патрульними поліцейськими. Але, здавалося б, яке це має відношення до обговорюваної категорії справ, де постанова виноситься суддею? Але якраз «новий процес» докорінним чином змінює ситуацію.

Відразу наголошу: темою цієї статті не є аналіз норм КАС взагалі, та способів їх застосування. Поговоримо саме про особливості щодо справ про адміністративні правопорушення, у аспекті застосування їх для захисту інтересів водіїв. І саме у випадках, коли поліцейський складає адмінпротокол для направлення його до суду. Тобто за чт.124, 130, ч.4 ст.122 КпАП.

Звернемося до ст..286 КАС.

І побачимо, що (на відміну від раніше діючого порядку) мова йде не про оскарження тільки самих постанов, винесених поліцейськими, ні. Тепер предмет розгляду сформульований набагато ширше: мова йде про адміністративні справи «з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності». Тобто законодавець прямо передбачив, що оскаржується не тільки, власне, постанова поліцейського, а будь-яка дія чи бездіяльність будь-якої (окрім судді) службової особи, яка задіяна у справі про адміністративне правопорушення.