Новый ХПК не говорит, как суд должен устанавливать достоверность названного свидетелем источника

Показання як доказ

Одним із засобів доказування в новому ГПК (№6232) є показання свідків. Не можна не відзначити, що це викликало багато спорів серед фахівців.

Більшість підтримує таке нововведення, вказуючи на необхідність уніфікації цивільного та господарського процесів. Проте скептики наголошують, що воно може призвести лише до затягування розгляду справи й маніпуляцій.

У документі зазначено, що на підставі показань свідків не можуть установлюватись обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Така норма є закономірною та віддзеркалює превалювання письмових доказів над показаннями свідка.

Крім того, визначено, за яких умов показання свідка не можуть бути доказом. Є 2 критерії:

• якщо свідок не може назвати джерело своєї обізнаності;

• якщо показання ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

Щодо другого критерію все достатньо зрозуміло. А от стосовно першого залишається неврегульованим питання щодо того, як саме суд повинен установлювати достовірність названого свідком джерела. Адже останній може назвати будь-яке джерело, а механізму перевірки судом цієї інформації кодекс не встановив. Отже, залишається відкритим питання, як саме суд буде визначати: приймати свідчення як доказ чи ні.