Не дивлячись на очевидні прорахунки нинішніх «керманичів» держави по так званому «реформуванню» прокуратури України, яке вони розпочали в жовтні 2014 року, під приводом запровадження в її діяльність міжнародних (європейських) стандартів, що в дійсності призвело до антиконституційного позбавлення та звуження змісту і об’єму вже наданих громадянам прав, нинішні законодавці і протягом 2016 року продовжили свою діяльність на повне знищення органів прокуратури, зокрема і при внесенні змін до Основного Закону, у зв’язку з, так званою, «судовою реформою».
Ще раз заявляю, що без будь-якого вивчення того ж європейського досвіду, без широкого обговорення в суспільстві, без врахування авторитетних професійних експертів, абсолютно ігноруючи інтереси особливо соціально незахищених верств населення, в першу чергу – інвалідів, неповнолітніх, людей похилого віку, осіб, які в силу матеріального становища не здатні захистити себе в суді, нинішня, начебто, демократична Верховна Рада України Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року позбавила головний на той час правоохоронний орган повноважень нагляду за додержанням і застосуванням законів, що були передбачені Перехідними положеннями Основного Закону, та нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, який передбачала діюча на той час Конституція України. Через півтора року, протягом якого прокурори вимушено діяли всупереч її вимог, в червні 2016 року законодавчий орган пішов ще далі на цьому руйнівному для держави і суспільства шляху, прийнявши Закон України «Про внесення змін до Конституції України (в частині правосуддя)», в якому, окрім вищеназваних функцій прокуратури, фактично було ліквідовано і таку прокурорську функцію як представництво інтересів громадянина (соціально незахищеного) в суді та лише на перехідний період залишено (тобто теж фактично ліквідовано) функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Таким чином, цими законодавчими змінами громадян України залишено фактично беззахисними в разі порушення їх прав, перш за все, органами державної влади і місцевого самоврядування, тобто їх позбавили в таких випадках права звертатись до органів прокуратури за захистом.
Згадайте новину: 18 з 20 суддів ВСУ мають рідню у судах, прокуратурі, міліції, нотаріаті та адвокатурі.
В зв’язку з цим, хочу дещо детальніше звернути Вашу увагу на таке, вибачте, «обкрадання» повноважень прокуратури.
Так, згідно п.9 «Перехідних положень» Конституції України, в попередній редакції, прокуратура продовжувала виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів. Тобто, як того вимагав Основний Закон, до повного позбавлення прокурорів функції нагляду за додержанням і застосуванням законів необхідно було створити відповідні органи державного контролю (прийнявши для цього потрібні закони) і ці повноваження прокурорів передати новому державному органу чи органам.
Що ж в дійсності зробили наші законодавці? Вони відверто і свідомо порушили названі вимоги Конституції, бо попередньо: ні до жовтня 2014 року, ні до червня 2016 року, не створили відповідної системи державних органів, які спроможні б були взяти на себе весь обсяг роботи органів прокуратури щодо здійснення нагляду за додержанням та здійсненням законів, проте прокуратуру цих повноважень вже позбавили. В результаті такого антиконституційного обмеження функцій прокуратури, органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи залишились безконтрольними, в т.ч. і щодо дотримання прав громадян.
Більше того, вже перший, начебто, демократичний Уряд Яценюка після Революції гідності все зробив навпаки - фактично знищив навіть існуючу на той час систему органів державного контролю: частину їх взагалі ліквідував, частину реорганізував або об’єднав кілька органів в один, при цьому суттєво скоротивши їх кількість, а головне – все зробив можливе задля обмеження фінансування цих органів державного контролю, в зв’язку з чим, більшість їх працівників були скорочені або відправлені у вимушені відпустки без оплати, та для призначення на керівні посади до цих органів абсолютно некомпетентних людей, без відповідної професійної підготовки і досвіду, а головне – безпринципних. Особливо наглядними з приводу мотивації такої поведінки тодішнього керівника Уряду в цьому плані можуть бути відповідні коментарі тодішнього Голови Державної фінансової інспекції Миколи Гордієнка, який звинуватив особисто тодішнього Прем’єр-Міністра України та його найближче оточення у розтраті та нанесенні матеріальних збитків державі на мільярдні суми.
Окрім того, «новою» владою поступово все було зроблено для обмеження діяльності Рахункової палати України в частині здійснення незалежного контролю за цільовим використанням бюджетних коштів, в результаті чого, до випадку в листопаді 2016 року з викриттям Голови цього авторитетного колись контролюючого органу в незаконній оборудці із квартирою ніхто і не чув про діяльність цієї служби. Тобто, складається враження, що знищивши нагляд прокуратури за додержанням і застосуванням законів, звівши нанівець будь-який державний контроль за додержанням законодавства, влада скористалась такою ситуацією і почала безперешкодно, на власний розсуд, розпоряджатися бюджетними коштами та проводити будь-які фінансові оборудки без контролю.
Тому, я погоджуюсь із думкою деяких експерті в тій частині, що однією із версій протиправного позбавлення прокуратури функції нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами було саме бажання представників нинішньої влади позбутись таким чином, прикриваючись вимогами Європи, як прокурорського нагляду, так і будь-якого державного контролю за використанням в першу чергу - бюджетних коштів, оскільки найбільш прибутковим і надійним бізнесом у всі часи були операції із бюджетними коштами, в т.ч. і через тендери та закупівлі. І тому не дивно, що фактично за ці два останні роки суттєво скоротилась і кількість розкритих злочинів, пов’язаних із нецільовим використанням бюджетних коштів, а тим більше – їх розтратою та розкраданням, в т.ч. і в оборонній сфері, не дивлячись на ті величезні мільярдні суми, які витрачаються державою на Міноборони та утримання інших військових формувань. До речі, як показує нинішня практика (прошу не плутати із заявами та обіцянками) цьому завадити сьогодні не зможуть ні так розрекламовані нові антикорупційні органи, бо кримінальних проваджень з обвинувальними актами про розкрадання бюджетних коштів, в т.ч. і під час проведення тендерів в різних міністерствах, зокрема і оборони, до суду не направляються, ні та ж військова прокуратура, яка сьогодні більше витрачає свої сили на розслідування кримінальних проваджень в цивільній сфері.
Блог