НЕДООЦІНЕНА ВЛАСНІСТЬ.

Останнім часом тему власності хто тільки та яким чином не експлуатує. Ті, хто хоче її зберегти, та ті, хто хоче відняти, закидають у публічний простір протилежні меседжі. Звісно, це характерно для нашої країни, а не для дійсно правових держав. Ті, хто якогось майна не мають, або не мають власного бізнесу, вважають тих, хто це має, «злодіями». На цьому тлі у деяких західних країнах набуває популярності ідейна течія щодо відмови від інституту власності взагалі. Свій ідеал свого часу у есе «Welcome to 2030. I own nothing, have no privacy, and life has never been better» описала міністр екології Данії Іда Аукен. У есе йдеться про життя у «місті майбутнього» (ну, майже «Місто Сонця») у 2030 році. Як же бачить це життя міністр?

Люди, за її думкою, позбавлені права власності на речі. Коли потрібно чимось скористатися, будь то одяг чи побутова техніка, це доставляється та передається у тимчасове користування. Звичайно, приватного транспорту у місті теж немає, а є безпілотні таксі та велосипеди (очевидно, теж у загальному користуванні). Орендна плата за приміщення відсутня, бо коли «господарка» приміщення кудись пішла, у її вітальні хтось проводить свої ділові зустрічі. Люди взагалі нічого не купують, забули, що таке ходити по магазинах, та нічим не володіють. Та й роботи, власне кажучи, як такої немає (бо усе взяли на себе роботи та штучний інтелект). Ну, звичайно, й «екологічні проблеми» вирішено.

Пані міністру дуже подобається таке життя, вона «турбується» за тих, хто буде за межами цього міста жити інакше. Щоправда, сама ж зазначає, що у місті люди повністю позбавлені приватності, і це єдине, що їй не дуже подобається.

Це її точка зору. Та те, як, повторимо, уявляє ідеал життя у майбутньому представниця сучасних західних лівих. Цікаво, що фактично ця позиція набагато більш радикальна, ніж в більшовиків сто років тому. Бо останні виступали проти приватної власності на засоби виробництва, проти приватної економічної ініціативи та «експлуатації людини людиною», але не проти власності на звичайні побутові речі. І, як відомо, у СРСР існував інститут особистої власності, у тому числі на будинки, транспортні засоби, тощо.

Але ми зараз про інше.

З позицій того, що відомо про еволюцію людства історичній науці, як взагалі виник інститут власності? І яке значення мав для розвитку цивілізації? Ось саме з цього потрібно виходити, і для того, щоб зрозуміти, наскільки важливим він є зараз, і щодо того, що робити із ним на рівні держави. І з тими, хто його заперечує.

Передусім, зауважимо, що, наскільки це розуміє історична наука, саме виникнення власності, як ідеї належності конкретної речі конкретній людині, виникало на ранніх етапах розвитку людського суспільства. Причому виникала вона у різних культурах, не сполучених між собою географічно. Та, наскільки можна судити, виникала раніше, аніж сама по собі держава, аніж саме правові норми (які, як відомо, встановлюються державою та забезпечуються її примусом). А також раніше, ніж грошовий обіг, оскільки йому передував натуральний обмін. Тобто, сам інститут власності, як належності конкретної речі конкретній людині, передував усьому цьому. У Європі, у Африці, у Азії, у Південній Америці (пінвічноамериканські індіанці, як відомо, держав, як таких, до приходу європейців не створили). Оскільки між культурами, що існували на різних континентах, на той час тісних зв’язків не було, й вчені досі не певні, що були хоча б одиничні контакти, той факт, що розвиток суспільств відбувався за одним принципом, багато про що нам говорить.

Є ще один цікавий та важливий нюанс. У різних культурах, на різних континентах, не лише виник сам інститут власності. А ще й виник принцип спадкування, схожий у різних випадках: після смерті людини її майно успадковували діти або, якщо їх не було, інші близькі родичі.

При цьому у інших аспектах організації життя, - сімейного, релігійного, економічного, технічних винаходів та усього іншого, - ці суспільства, ці культури, ці, можна сказати, цивілізації мали кардинальні відмінності. А якщо це так, і лише основні принципи щодо власності, після виникнення самого цього інституту, були близькими, то ми маємо зробити висновок не лише про його важливість, а й про те, що це – щось, закладене глибше, ніж на соціальному рівні, що це – якась передбачена природою особливість виду Homo sapiens. Яка й обумовила його (нашу) еволюцію. На моє глибоке переконання, сам інститут власності потрібно розглядати саме з цієї точки зору, і саме з цієї точки зору спробувати усвідомити і причини його виникнення, і, відповідно, значення зараз, а також – причини появи та популяризації саме останнім часом напрямку політичної думки, яка цей інститут заперечує.

Як же виник інститут власності (ще до виникнення держави, як інституту та структури, до створення нею правових норм), як виникла сама ідея, що та чи інша річ може та має належати конкретній людині?

На мій погляд, очевидна ідея полягає у такому. Оскільки фізичні кондиції людини не дозволяли повноцінно виживати у небезпечних умовах дикої природи, на певному етапі свого розвитку людина, за допомогою свого розуму (сформованого природою! Тобто це – її природна властивість, як, наприклад, швидкість в гепарда) стала створювати речі, які їй допомагали вижити. Знаряддя праці – для подальшого перетворення навколишнього світу. Зброю – для полювання та захисту від нападів. Одяг та житло – для того, щоб нейтралізувати вплив несприятливих погодних умов. І таке інше. Тобто, сама наявність цих речей робила можливим виживання, або, принаймні, підвищувала вірогідність виживання.