Недійсність договору через помилку

Досить часто можна зустрітись із ситуацією, коли укладено один договір, але з плином часу одна з сторін вважає, що уклала його помилково, а от чи можна бути визнати такий договір недійсним спробуємо розібратись у цій статті.

Відповідно до статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Тобто, не кожна помилка може бути підставою недійсності, а лише помилка щодо обставин, які мають істотне значення.

Та ж стаття 229 ЦК України вказує на те, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на X, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

При цьому, відповідно до змісту постанов Верховного Суду від 15 квітня 2026 року в справі № 367/8066/21, від 05 листопада 2025 року в справі № 638/9300/19, помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення, можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить); поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив.

Отже, з вказаних висновків Верховного Суду слід взяти до уваги, що помилка має існувати в момент вчинення і це має бути підтверджено доказами, тобто ситуація, коли сторона з часом просто передумала чи зрозуміла, що її не влаштовують наслідки договору не буде віднесено до помилки як підстави недійсності договору. В той же час, наприклад, попереднє листування між сторонами може бути доказом того, що особа могла мати інше уявлення щодо обставин, які мають істотне значення або, наприклад, земельно-технічна експертиза, яка могла б встановити зниження цінності або можливість використання за цільовим призначенням предмету договору - землі.

Поруч з цим незнання закону та мотив теж не можуть бути підставою для визнання договору недійсним, власне ці висновки перекликаються з попередньою тезою, адже стосується тих випадків, коли досить часто особа стверджує, що помилилась в природі договору, бо не знала різниці між, наприклад, договором дарування та договором довічного утримання, однак вказане знову ж таки вказує на те, що особа передумала після укладення договору та настання за ним наслідків, тому цілком логічно Верховний Суд вказав, що не є підставою недійсності.

Крім того, під час укладання будь-якого договору, спрямованого на відчуження об’єктів нерухомого майна, залучається нотаріус, який в обов’язковому порядку перевіряє дієздатність особи, роз’яснює зміст самого правочину, що знижує імовірність нерозуміння особи, яка не обізнана у всіх тонкощах сутності договору

Власне підтвердження вказано може слугувати постанова Верховного Суду від 10 червня 2026 року у справі №496/5533/22, де було вказано, що «…наступна зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому через погіршення відносин з відповідачкою, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину…»