Великою Палатою Верховного Суду розглянуто в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області у справі №320/12137/20 за позовом юридичної особи про стягнення з Державного бюджету України пені, інфляційних втрат, збитків та моральної шкоди.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що в судовому порядку за результатом розгляду справи №320/1844/19 установлено, що право на нарахування пені на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування виникло у позивача у зв'язку з протиправною бездіяльністю податкового органу щодо неподання до органу казначейської служби висновку із зазначенням суми ПДВ, заявленої до бюджетного відшкодування згідно з декларацією за лютий 2014 року, як такої, що є неузгодженою.
Читайте статтю: Строк звернення до суду за відшкодуванням ПДВ: нове роз’яснення від Великої Палати ВС
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про застосування до спірних правовідносин у частині стягнення інфляційних втрат та 3 відсотків річних відповідно до приписів ст. 625 ЦКУ, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання. Такі висновки судів обох інстанцій обґрунтовані правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, щодо віднесення такого спору до юрисдикції адміністративних судів. Також суди попередніх інстанцій урахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.06.2018 у справі №922/1008/16, щодо неправомірного стягнення 3 відсотків річних за день, коли гроші сплачено (стягнуто).
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача інфляційних втрат, суди першої та попередніх інстанцій виходили з відповідності проведеного нарахування нормам Закону України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078.
За результатом аналізу змісту приписів ст. 7 КУзПБ апеляційний суд дійшов висновку, що для віднесення справи до юрисдикції господарських судів майнові вимоги в судовому спорі мають бути безпосередньо пов'язані зі здійсненням провадження у справі про банкрутство.
Визначаючись щодо юрисдикційної належності спору, суд апеляційної інстанції вказав на те, що спеціальною нормою для визначення юрисдикції в цій справі має бути саме п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПКУ, відповідно до якого до господарської юрисдикції не належать спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань, визначених відповідно до ПКУ.
Виходячи з того, що приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв'язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що спори у межах справи про банкрутство, де однією із сторін є податковий орган, за характером і змістом відносин пов'язані з визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань відповідно до ПКУ. Оскільки такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб'єкта владних повноважень, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги в межах цього спору підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Читайте статтю: Токени не обов’язкові, а строки перевірки відшкодування ПДВ скорочені: аналіз Закону №2918
Відхиляючи доводи ГУ ДПС у Київській області щодо підсудності справ цієї категорії господарським судам з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21.09.2021 у справі №905/2030/19, суд апеляційної інстанції зауважив, що предметом спору у зазначеній справі є податкове повідомлення-рішення. Натомість предметом спору в цій справі є стягнення з Державного бюджету України на користь позивача пені, інфляційних втрат, збитків та моральної шкоди.
Однією з підстав оскарження судових рішень у касаційній скарзі ГУ ДПС у Київській області зазначено порушення судами попередніх інстанцій правил юрисдикційної належності цього спору та ухвалення оскаржуваних рішень без урахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.09.2021 у справі №905/2030/19, оскільки стосовно позивача відкрито провадження у справі про банкрутство та постановою Господарського суду Київської області від 05.07.2016 у справі №911/3456/15 позивача визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.