«Ми будемо змушені переглянути підходи до люстрації»
Час, який президент Зеленський дав уряду, щоб той показав результати, сплив ще на новорічні свята. Але до ротацій в Кабміні так і не дійшло. В черговий раз розмови про перестановки посилились наприкінці січня. Перебуваючи в Ізраїлі, президент анонсував «велику подорож у кадрові зміни». Паралельно з питанням підбору «ідеальної команди» постало й питання реорганізації Кабіну: кількість міністерство повинна збільшитись за рахунок розділення кількох з них.
Питань до команди Олексія Гончарука не бракує не лише у опозиції. В Офісі президента і в монобільшості теж вистачало критиків уряду. А витік інформації, який нещодавно стався, за задумом ініціаторів скандалу, ймовірно, мав стати тригером відставки прем’єра.
Міністр юстиції Денис Малюська не був помічений в скандалах, які перманентно супроводжують нинішню владу. Урядовець не давав підстав підозрювати себе в недоброчесності, але кілька разів таки привернув увагу широкої громадськості до своєї персони.
Міністр продемонстрував епатажну поведінку, коли прозвітував про свої досягнення за 100 днів роботи, підкріпивши пост фото, на якому він сидить… з ногами на робочому столі.
У стрічки новин міністр потрапив і тоді, коли відверто заявив, що нинішньої зарплати в Кабіміні йому недостатньо. Малюська також не змовчав, коли в уряді прогримів скандал з прослушкою. Тоді він висловив підтримку своєму керівнику. «Підтримую Олексія Гончарука, він — найкращий прем’єр у історії України», - запевнив Малюська, опублікувавши фотографію, на якій він… сидить під столом.
Але якщо Зеленський вирішить таки звільнити прем’єра, то, швидше за все, з посадою розпрощається і міністр юстиції. Малюська – давній соратник Гончарука: вони мають історію співпраці ще в Офісі ефективного регулювання (BRDO).
Прийшовши на посаду, міністр обіцяв перекрити схеми, які існували в управліннях юстиції, знищити «чорний нотаріат» та рейдерство, а також реформувати систему СІЗО і в’язниць. Чиновник переконує, що велику частину з обіцяного вже зробив, але щоб говорити про серйозний результат, потрібен ще час.
Про розділення міністерств, зарплату, нові позови до Росії, боротьбу з рейдерством у великому інтерв’ю глави Мін’юсту «Главкому».
Интервью: Новый глава Нацполиции Игорь Клименко рассказал о своем отношении к легализации проституции и легких наркотиков
У жовтні 2019 Кабмін ліквідував усі територіальні управління юстиції в областях. Їхні повноваження та функції передали створеним восьми міжрегіональним управлінням Мінюсту. Тоді ви заявили, що підставою для реорганізації управлінь юстиції стали порушення закону та «схематоз». Відтоді минуло три місяці. Можете запевнити, що «схематоз» поборений і вже є результат?
Результати відчутні. Міжрегіональні управління, нові територіальні підрозділи, які об’єднали в собі три-чотири області, запрацювали з 28 грудня. Тобто мова йде лише про місяць їхнього існування. Тому чогось радикального меганового очікувати поки що немає сенсу. Але ми перезавантажили велику кількість кадрів на місцях. Саме це було ключовим. Також ми зробили максимально публічним процес, істотно перевищивши навіть вимоги законодавства в цьому плані. Ми створили спеціальний сайт, чого законодавство не вимагало. Ми розмістили на цьому сайті фотографії, біографії усіх кандидатів на посади. Ми надали можливість усім коментувати і ділитись своїми враженнями і історіями щодо тих чи інших кандидатів. Також ми записали і виклали онлайн усі співбесіди з потенційними кандидатами. Тобто з самого початку було прийняте рішення впроваджувати цей процес з максимальною прозорістю. Тому у нас виникла проблема, адже ми не очікували такої великої кількості запитів і зацікавленості (ми думали, що це лише наша внутрішня історія), але десятки тисяч людей заходили на цей сайт і брали участь в обговоренні. Для кандидатів це було не дуже приємно, тому що бруду вилилося дуже багато. Щиро їм співчуваю, але то був їхній власний ризик, адже вони добровільно дали згоду на розміщення такої інформації. Відповідно під час публічного обговорення чимало кандидатів, відносно яких ми отримали інформацію і в результаті перевірки вона підтвердилася, не отримали посади. Тобто питання кадрового відбору ми більш-менш закрили. Хоча ще не всі і не всюди. Іноді там, де нам не вдалося відібрати належних кандидатів, ми перезапускали конкурсний відбір, тому на всі 100% ми не задоволені тим, що відбулося. Але в будь-якому випадку ступінь контрольованості, прозорості і якості керівників територіальних підрозділів зараз на порядок вищий, ніж був раніше.
«Лютий – вирішальний у боротьбі з «чорним нотаріатом»
То якого роду «схематоз» ви таким чином перекрили?
З очевидного – це необґрунтоване витрачання коштів. В Києві орендувалося приміщення, з договором, яке роками ніким не використовувалося. Ціна оренди – пів мільйона гривень щорічно. Були класні ініціативи попередників – «овпенспейси» так звані, центри, де централізовано надавалися послуги, наприклад, РАГСів. Гарні нові приміщення. В більшості випадків це класна ініціатива, яка нам також подобається, тому що гарне обслуговування, приміщення. Але мінус цього в тому, що коли такі «овпенспейси», коли відкривалися, то іноді відмовлялися від безкоштовних комунальних приміщень і орендували їх у приватних власників і компаній, сплачуючи оренду – десятки тисяч на місяць. Це не надто розумне витрачання бюджетних коштів. Особливо з урахуванням того, що були приміщення безкоштовні. Іноді площа приміщень виявлялася більшою, ніж потребує система юстиції. Площі «гуляють» і потребують сплати великих комунальних платежів. Це – звичайні господарські питання.
Була велика кількість очевидних порушень в системі виконавчої служби. Коли бралися гроші за все – за те, щоб не стягувати кошти, щоб зняти чи накласти арешт, за те, щоб виключити з реєстру боржників чи включити. Тобто вся ця система була мегакорумпованою.
Були історії і з реєстраційними діями, контролю за нотаріусами. Перевірка нотаріусів часто зводилася до «обілечування», коли вони платили якусь таксу і органи, які перевіряли, йшли далі. За тією інформацією, яку я отримую зараз, все це змінилося. Тобто практично ніхто з нотаріусів зараз хабарі за перевірки не збирає, їхнє життя в цьому плані поліпшилося. Так само ми зараз відмовляємося від оренди приміщень, які наразі не використовуються. Тобто господарські проблеми і розкрадання ми припинили. Щодо реєстраційних дій у нас теж більш-менш вертикаль налагоджена і встановлений контроль за ризикованими суб’єктами. Ми очікуємо, що в лютому проведемо засідання Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату (ВККН) і приберемо останню велику хвилю «чорних нотаріусів». Це буде найскладніше засідання ВККН за останні роки. Будуть найпроблемніші кейси, найпроблемніші нотаріуси, які точно підуть до суду оскаржувати наші рішення, використовуючи будь-які законні і незаконні засоби. Тобто у лютому буде вирішальний крок боротьби з «чорним нотаріатом».
Якими засобами плануєте ліквідовувати «чорний нотаріат»? Чому він досі існує?
Незворотність відповідальності. Стати нотаріусом – це дорого. В тому сенсі, що витрачаються кошти на навчання, стажування, обладнання, на кабінет, підключення до реєстрів. Щоб отримати статус нотаріуса потрібна велика частина життя і фінансових ресурсів. Тому якщо вони розумітимуть, що крок вліво чи праворуч від закону загрожує позбавленням права на професію і ніякі хабарі не врятують, тоді це буде чесна система.
Інтерв`ю: Генеральный прокурор Руслан Рябошапка: "Суспільство вимагає крові. Суспільство вимагає посадок"
Оцініть дії Феміди, контроверсійні вироки злочинцями, які ввійшли до списку обміну «всіх на всіх» наприкінці грудня 2019 року. Адже це правовий прецедент…
Є питання права, є питання справедливості і необхідності. Якщо відверто, то за браком часу я не вивчав і не моніторив судові рішення, які виносились під час обміну утримуваними. Тому можу на цю проблему дивитись лише через призму новин чи соцмереж. З того, що я розумію, зміна запобіжних заходів, санкцій, помилування відбувалася лише з тим, щоб звільнити наших громадян, які незаконно утримувались на непідконтрольних територіях. З морально-етичної точки зору, я повністю на стороні влади, частиною якої я є. З юридичної – мені складно дискутувати про деталі. Абстрагуючись від будь-якого контенту судових рішень, якби я був відповідальним за цей обмін, то спробував би провести якийсь спеціальний закон щодо такого роду операцій.
У нас насправді є багато питань, які потребують законодавчого врегулювання щодо цієї гібридної війни. Це стосується багатьох аспектів, в тому числі і обміну. Щоб суд, прокуратура, адвокати не були вимушені через моральні причини, з мотивів справедливості і добра викручувати і екзотично тлумачити закони. Їм би було набагато краще, якби все це мало спеціальні законодавчі рамки, в яких би ми могли відкрито заявляти, що це обмін в умовах війни і ми звільняємо людей не тому, що вони заслуговують на помилування, а тому що ми хочемо отримати своїх громадян назад. На майбутнє, щоб уникнути дискусій у суспільстві на тему, що краще – добро чи закон – треба закон привести у відповідність до добра.
Які ще аспекти московсько-української війни потребують правового врегулювання?
У нас, м’яко кажучи, не зовсім досконало врегульований режим санкцій. Взагалі політика санкцій: для чого вони існують, хто під неї має потрапляти, чи цими санкціями дійсно ми шкодимо ворогові більше, ніж собі? Весь санкційний механізм потребує істотного вдосконалення. Другий аспект – міжнародно-правовий. Міжнародне гуманітарне право звикло працювати з класичною війною, неприхованими бойовими діями, коли зрозуміло, що робити з полоненими, медичною допомогою, як воювати за правилами війни. І за недотримання цих правил можна потрапити під міжнародно-кримінальну відповідальність. Правил для гібридної війни немає і ніяких санкцій за це не існує. Відповідно зараз, воюючи з РФ, ми змушені від цього очевидного зла, очевидного злочину, відділяти якісь окремі клаптики і з ними бігти до міжнародних судів і скаржитись на дії РФ. Ми кваліфікуємо: ось цей елемент є тероризмом, ось цей – елементом незаконного поводженням з нашими моряками, переселенцями і нацменшинами, неповнолітніми. Але все це лише маленькі шматочки одного великого цілого, яке є гібридною війною, про існування якої всім відомо, вона є в резолюціях багатьох міжнародних організацій, але юридично цього немає. Де відповідальність того, хто почав гібридну війну, чому його не відправляють під трибунал? Це нове явище і відповідно механізми набагато складніші.
Необхідність ратифікації Римського статуту парламентом закріплена в Конституції України. Ваш попередник Павло Петренко був впевнений, що його ратифікують до середини 2019-го. Сьогодні ж ваші колеги кажуть, що визначаться з цим питанням впродовж 2020 року. Який вихід ви бачите?
Порушень Конституції немає. Вона передбачає можливість ратифікації Римського статуту. І загалом, він ратифікований, але із застереженнями. Порушень вимог законодавства в тому, що він не функціонує в повному режимі, тут немає. Проблема в оцінці вигод і ризиків, пов’язаних з повноцінною дією Римського статуту і тут потрібна не стільки юридична, скільки комунікаційна кампанія. З тим, щоб довести до всіх зацікавлених сторін зміст і наслідки такої ратифікації. Це, звичайно, потребуватиме певного часу, діалогу. Але ця тема настільки розігріта, що спеціалістом у ній вважає себе кожен п’ятий. Насправді ж в реальних наслідках і механізмах розбирається вкрай обмежене коло осіб, але позицію проти нього має величезна кількість людей. Тому тут більше міфів, ніж реальності. Власне, Римський статут – це не ексклюзив. З ринком землі так само. Спрогнозувати економічно і юридично, що буде після того, як буде знятий мораторій на продаж сільгоспземель можуть одиниці. Хоча ми радилися з аналітиками і економістами, просили пояснити, що трапиться з землею, проаналізували десятки сценаріїв, щоб отримати прогноз. Виявилось, що в реальності треба було залучати небагатьох. Щодо землі фахівцем вважає себе кожен, хто має якесь розуміння, але воно дуже часто не відповідає реальності. Щодо Римського статуту така ж історія.
«Ринок землі – виклик для Міністерства юстиції»
Ваші прогнози – які правові ризики можуть виникнути після запровадження ринку землі? У вас є якісь перестороги?
Є. Історично земля для українського народу – це найбільша цінність. Ми всі так чи інакше походимо з сіл. Я народився і виріс у сільській місцевості, ще з дитинства пам’ятаю рівень дискусій, коли заходила мова про межу ділянок. Сусіди, які десятиліттями жили мирно, як тільки мова заходила межу. Це був жах.
Звичайно, впровадження земельної реформи – абсолютно правильний крок, який створює безліч економічних стимулів. Це давно треба було зробити. Але з огляду на важливість питання, це великий тягар і виклик для Міністерства юстиції. Тому що величезний масив спорів, які будуть (а вони точно будуть), потраплять до нас на розгляд у антирейдерську комісію. Це реєстраційні спори, обтяження, права оренди, продажу майна – це все наше. Наприклад, хтось колись віддав землю в оренду на 40 років і зараз зрозумів, що отримує за неї щороку копійки. А тепер ще й з’ясував, за скільки міг би її продати, якби не здав землю в оренду. Що буде відбуватися з договорами оренди, які укладалися у простій письмовій формі? Хтось буде казати, що підпис не його, хтось буде казати, що не там зареєстрований... Ми до цього зараз і готуємось: хочемо створити мережу, достукатись до кожного селянина, щоб він знав, куди йому слід звертатися, якщо будуть якісь незаконні дії з земельними ділянками. Це для нас топ-пріоритет на цей рік. За ближчі пів року нам треба найняти більшу кількість спеціалістів, які розуміються на земельних реєстраційних діях, створити механізми і мережу, навчити людей, які працюють в безоплатній правовій допомозі, підібрати фаховців.
Нещодавно ви без попередження відвідали СІЗО в Одесі, цікавились умовами перебування людей, які роками чекають вироків. Вже визначились, в якому напрямку треба реформувати систему?
Перше – ми хотіли би зменшити кількість людей, які там перебувають. Це стосується не лише СІЗО, а й звичайних тюрем, де люди відбувають вироки. В СІЗО потрапляють люди, як правило, потенційно небезпечні для суспільства, чи якщо вони можуть кудись втекти від слідства, або впливають незаконним чином на слідство, тиснуть на свідків. Це ключові аспекти. Я в СІЗО бачу надто багато людей, які не належать до жодної з цих категорій. Там люди, які, наприклад, вчинили повторну крадіжку. Який сенс їх тримати? Вони вийдуть після СІЗО і швидше за все навіть в колонію не потраплять, тому що в них закінчиться строк перебування там (адже вони не отримають надто великий термін ув’язнення). Є люди, які вчинили господарські злочини. Я спокійно ходжу по СІЗО. Це вже показник того, що там не зібрались якісь вбивці, маніяки, яких треба остерігатись. Там дуже багато людей, які точно ніякої небезпеки не створюють і точно не мають ресурсів якось тиснути на свідків. Наприклад, неповнолітні. А для того, щоб вони не втекли, може бути моніторинг, домашній арешт.
Друге – забезпечити належні умови. Але з цим мегаскладно. У нас більше сотні різних тюремних установ по країні і практично в жодній з них немає належного рівня забезпечення. Є окремі в’язниці з трохи кращими умовами, ніж інші, але вони невеличкі і не в великих містах. Тому виходить, що ми примусово закидаємо людей в нелюдські умови. Тримаємо їх роками впродовж слідства до вироків і після вироків. Отже, потрібне покращення інфраструктури – нові тюрми, нові умови утримання, більше спорту, навчання, більше роботи з їхніми ризиками. Щоб вони виходили звідти здоровими людьми, щоб не перетворювались в тюрмі на наркоманів, не хворіли сухотами, іншими хронічними захворюваннями. Щоб не було так, що після виходу на волю їм не було куди йти і вони на ліки чи наркотики заробляли собі новими злочинами. Така історія зараз є класичною і ми хочемо її змінити. Кількість рецидивів (осіб, що повторно вчиняють злочин) ми маємо близько 50%. А ключова мета тюремної системи – це недопущення рецидивів. Щоб люди, які виходять на волю, не вчиняли повторні злочини. І ми з цим завданням не справляємось. То навіщо нам така система?
«Чому би не дозволити окремим громадянам індивідуальний спортзал у СІЗО»
Поясніть свої ініціативи щодо створення приватних СІЗО. Хто ймовірні інвестори, власники, за рахунок чого вони будуть окуповуватися?
В СІЗО іноді потрапляють люди забезпечені. І потрапляють вони в умови, які не відповідають мінімальним стандартам. А за кращі умови, які перевищують загальноприйнятні стандарти, вони готові платити кошти. У нас немає сенсу їх утримувати у вкрай поганих умовах з будь-яких мотивів – моральних, етичних, правових. Поки вони не мають вироків і лише підозрюються, вони невинуваті. Відповідно вони могли б заплатити за ліпші умови. Ми, звичайно, доведемо СІЗО до якогось певного рівня комфорту чи забезпеченості. Хоча б щоб люди милися частіше, ніж раз на 10 днів, щоб їх годували нормально, були нормальні ліжка і білизна. Ми це зробимо. Але це все одно буде недостатній рівень. Для вищого рівня у нас немає грошей. То чому би не дозволити окремим громадянам купувати собі краще харчування, мати холодильник, індивідуальний спортзал, поліпшені умови? Чому ні, якщо вони готові платити? Ми з радістю можемо дозволити це. Наша ідея: приватний інвестор будує установу з поліпшеними умовами за свої кошти, потім бере гроші з тих, хто бажає перебувати в ньому. А ми забезпечимо охорону і дотримання режиму. Це власне і вся ідея. Швидше за все, для початку ми в порядку експерименту самі створимо якісь платні камери підвищеного комфорту, щоб показати, що ця ідея працює. А після цього залучимо приватних інвесторів.
Інтерв`ю: «Було б правильно прийняти такий закон «Про судоустрій і статус суддів», якого ніхто не хотів би змінювати»
Чи проясняється ситуація з Лук’янівським СІЗО?
Лук’янівське СІЗО вкрай важко привести до якихось нормальних стандартів. Значна частина приміщень збудовані ще в 19 столітті. Тому зробити з них щось пристойне складно. Скоріше за все, неможливо.
Закривати – єдиний вихід?
Старі будівлі – так. Як на мене, єдина робоча опція – створити там щось на кшталт музею. Знищити їх неможливо, бо це історична пам’ятка. А історії там безліч. Ледь не кожен другий відомий персонаж там утримувався. Відповідно, музей – це було б цікаво. Звичайно, це вимагатиме значного фінансування, але це саме та доля, яка, певно, очікуватиме принаймні якусь частину цього СІЗО.
Там є й приміщення сучасні і ми їх ще кілька років будемо використовувати активно і за призначенням. А потім визначимося. Можливо, перенесемо все за місто, а ці приміщення будуть продані чи на їх місці побудують щось інше. У довгостроковій перспективі ми звідти переїдемо. Там не буде слідчого ізолятора. Але поки що нам немає куди переїжджати і немає фінансування для будівництва.
Ваші попередники активно говорили про необхідність консервації в’язниць. 22 лютого минулого року Мінюст видав наказ про оптимізацію діяльності установ виконання покарань. Що відбувається у дійсності?
Є законсервовані установи. Є установи, які ми консервуємо навіть зараз, і це є частиною нашого плану скорочення кількості тюрем. Має бути мінімальна кількість, але максимально ефективних і обладнаних установ. Це наша мета. Якусь частину тюрем в регіонах, здається три, ми передали нещодавно Міністерству оборони. Для них після ремонту це буде місце для розміщення армії. Для нас – мінус у витратах на утримання. Якусь частину з законсервованих об’єктів ми продамо. Особливо ті, де земельні ділянки можуть зацікавити приватний бізнес. Таким чином, ми хочемо отримати кошти для будівництва нових тюрем і СІЗО. Адже в бюджеті на це коштів немає. Нам їх не виділили і навряд чи дадуть. Відповідно ми змушені шукати резерви – розпродаж активів: щоб побудувати менше, але якісніше.
«Антирейдерська комісія іноді була механізмом рейдерства»
Напередодні нового року уряд відкрив Офіс протидії рейдерству. Можете назвати, які саме схеми попередників ви вже перекрили? Конкретно хто і що кришував?
Схем було дуже багато і різноманітних. Навіть сама Антирейдерська комісія іноді була механізмом рейдерства. Як мінімум – сплачувались кошти за невтручання Комісії, як максимум – Комісія екзотично скасовувала окремі реєстраційні дії. Наприклад, реєстраційну дію, яка була вчинена внаслідок реалізації іпотеки. Результат стягнення скасовувався, а іпотека в реєстрі не поновлювалась. Відповідно об’єкт звільнявся від обтяжень і продавався. Попри те, що об’єкт перебував в іпотеці банку. Таких історій безліч. Були підробні судові рішення, підробні довіреності, чорні реєстраційні дії, які вчинялись в реєстрі взагалі без будь-якого обґрунтування і підвантаження будь-яких обгрунтовуючих документів. Інформація про об’єкти деколи просто зникала з реєстрів. Тобто те, що творилося з реєстрами, якимось цензурним словом назвати неможливо.
Ці всі історії пішли у минуле. За минулих кілька місяців великих рейдерських атак було три-чотири. Не більше. З останніх – історія з «Київметробудом», незаконна реєстраційна дія. Та навіть цей кейс не був класичною рейдерською атакою, коли зовсім сторонні особи нападають на підприємство. Такого вже практично не трапляється… Такого чорного-чорного вже немає. Є лише сіре-сіре, інколи близьке до білого. Що складно навіть зрозуміти. Формально є порушення і чи треба нам скасовувати реєстраційну дію? Адже вони зареєструють це саме, тільки вже без порушення. Тому системне рейдерство подолане. Немає такої професії, як рейдер. Немає осіб, які б «фултайм» займалися рейдерством. А раніше були цілі компанії, які на цьому спеціалізувалися.
Ви хвалились, що проблему «Київметробуду», який нещодавно став жертвою рейдерського захоплення, вирішили за вісім годин. Такі питання можна вирішити лише після втручання міністра чи якось автоматично?
Через рік це питання буде вирішуватись автоматично. Реєстр просто не буде пропускати такі реєстраційні дії. Наприклад, якщо ти працюєш на території Львова, то реєстр не пропустить твою реєстраційну дію в місті Києві. Зараз реєстр не може так фільтрувати і доопрацювати його швидко практично нереально. Потрібна повна заміна всього софту і тому потрібний певний час. Тому доводиться такого роду конфлікти відпрацьовувати Антирейдерською комісією.
Рішення за наслідками розгляду завжди підписую я особисто. Делегувати це комусь іншому навряд чи варто з двох причин. По-перше, ціна таких питань – мільйони і мільярди. З іншого боку, це величезна відповідальність. Тобто у великих корпоративних конфліктах тільки лінивий не напише, що це якийсь злочин, зловживання, корупція. Потім ходити на допити, пояснювати чому це було зроблено так, а не інакше – це великі ризики, які жоден працівник системи Мінюсту, стандартний чиновник брати на себе не готовий. Це величезна відповідальність, тому підписую я. Це теж пересторога.
Але тут мова не йде про необхідність втручання міністра в якийсь корпоративний конфлікт. Це показовий приклад і таких прикладів достатньо, щоб система запрацювала злагоджено, без подальшого мого особистого втручання. Кілька показових прикладів, застосування санкцій, миттєве відключення від реєстру, миттєве скасування реєстраційної дії… Цього достатньо. Уявімо себе на місці рейдера. Вам потрібно знайти реєстратора чи нотаріуса, заплатити йому купу грошей, адже він розуміє, що його покарають миттєво. Потім він зробить незаконну реєстраційну дію і що в результаті ви отримаєте? Реєстратора відключать від реєстру, анулюють його право на здійснення діяльності. А реєстраційну дію анулюють – повернуться власники впродовж восьми годин. Який сенс? Немає. Саме це й відбулося у випадку з «Київметробудом».
Інтерв`ю: Голова ДМС Максим Соколюк : Ми дозволимо мати два паспорти, але "єдине громадянство" залишиться в Конституції
Але де гучні кримінальні провадження щодо відомих рейдерів. Де справи і вироки?
Є справи і покарання. Але поки що під прес правоохоронних органів потрапили незначні фігури. Наприклад, хакери, які вкрали інформацію, використовуючи електронні ключі нотаріусів. Значних фігур справді немає. Гучних прізвищ, які у всіх на слуху, які займались рейдерством (а таких було багато) справді не чути. Деталі мені невідомі, тому що у нас не Сполучені Штати – Мінюст не координує і не контролює правоохоронні органи. Відповідно це система існує паралельно. Безумовно, ми спілкуємося з керівниками правоохоронних органів, але я не знаю деталей і наскільки оперативно ці справи будуть доведені до суду.
Відтоді, як запрацював Офіс протидії рейдерству, скільки заяв надійшло від жертв махінацій?
На дії державних реєстраторів у жовтні було подано 320 скарг, у листопаді 185, грудні – 99. Насправді величезний вал. Завантаження вкрай велике. Зараз ми думаємо над тим, як систему розширити. Але мова не йде про якісь гучні кейси. В основному це середній рівень зловживань. Переважно це реєстраційні дії, які відбувалися на початку минулого, позаминулого років і власники дізнались про них лише зараз. Або вони так стверджують, що дізнались лише зараз. Тому що у нас є ліміт в 60 днів на розгляд скарги і якщо цей ліміт прострочений то ми мусимо відмовити в розгляді. Відповідно чимало заявників стверджують, що дізнались про проблеми лише зараз. Але реєстраційні дії в переважній більшості в усіх кейсах – давні історії.
Скільком реєстраторам вже було заблоковано доступ до реєстрів?
Станом на 1 січня 2020 року 368 реєстраторам із заплямованою репутацією заблокували доступ до реєстрів. У нас було два кроки з відключення: спочатку ми відключили усіх реєстраторів комунальних підприємств. Це було системне рішення: ми розробили законопроект і внесли до парламенту. Це була найбільш ризикована категорія. Тому що більше 90% рейдерських захоплень відбувалось саме через реєстраторів комунальних підприємств. А далі вже йшли інші категорії, точково: хто де засвітився на незаконних діях.
Блог