У публічному дискурсі України вже кілька років формується стійке уявлення про те, що «міжнародний компенсаційний механізм» у зв’язку з агресією Російської Федерації (RD4U) вже створений і функціонує. Заголовки та комунікаційні повідомлення створюють у суспільстві очікування швидких грошових виплат за зруйноване житло, бізнес чи вимушене переселення.
Насправді міжнародного компенсаційного механізму не існує. Реєстр збитків, створений у 2023 році, виключно збирає інформацію про претензії. Він не визначає суму відшкодування, не присуджує компенсацій і не має джерел фінансування.
Ця стаття документально і переконливо розвінчує офіційний міф про так званий компенсаційний механізм. Аналіз правової природи Реєстру, порівняння з історичними прецедентами (Комісією ООН з компенсацій щодо Іраку, Еритрейсько-Ефіопська претензійна комісія (EECC) та, особливо, Реєстр збитків Організації Об’єднаних Націй (UNRoD) щодо палестинської стіни) і висвітлення політико-правових обмежень доводить, що RD4U є лише інструментом фіксації збитків. Утворений за аналогією з UNRoD, який за двадцять років існування так і не призвів до визнання Ізраїлем порушень чи виплат компенсацій, надає підстави очікувати подібного розвитку подій і щодо українського реєстру.
Окрему увагу приділено небезпекам поширення цього міфу: формуванню нереалістичних очікувань у потерпілих, ерозії довіри до інституцій, ризикам порушення конфіденційності та витоку чутливих персональних даних, а також відволіканню уваги від реальних політичних і правових перешкод на шляху створення повноцінного механізму репарацій.
У статті доведено, що політичне керівництво держави використовує «міжнародний компенсаційний механізм» виключно як інструмент самопіару, не демонструючи реального наміру забезпечити відшкодування завданих українцям збитків. Україна вже має на своїй території високоліквідні та потенційно достатні активи, що належать російським олігархам, щодо яких застосовано санкції, і які могли б стати одним із реальних та доступних джерел фінансування компенсацій уже сьогодні. Натомість корупція на найвищому рівні державної влади та у Верховному Суді залишається єдиною істотною перешкодою для ефективного вилучення таких активів та спрямування отриманих коштів на користь постраждалих громадян.
Створення міфу про «міжнародний компенсаційний механізм».
У медійному просторі вже кілька років поспіль лунає одна й та сама формула: «міжнародний компенсаційний механізм уже створений / уже працює». Особливо активно відзначається Міністерство юстиції України[1], яке неодноразово писало, що Реєстр збитків «став першим елементом міжнародного компенсаційного механізму, покликаного забезпечити відшкодування постраждалим»[2].
У документах і публічних заявах Офісу Президента України регулярно вживається поняття «міжнародний компенсаційний механізм». Ірина Мудра (на той час заступниця Керівника Офісу Президента, звільнена з посади за підозрою у масштабній корупції) назвала цифри: «Реєстр збитків у Гаазі перетворився з ідеї, в яку ніхто не вірив, на працюючу інституцію: 170 тисяч заяв від людей, які втратили дім, здоров'я, близьких»[3].
Заголовки на кшталт «Україна запускає механізм міжнародних компенсацій», «Міжнародний компенсаційний механізм уже працює», «Реєстр збитків — частина глобального механізму компенсацій» створюють у читача відчуття, що система вже готова видавати рішення і гроші[4]. Навіть окремі міжнародні партнери іноді формулюють новини так, ніби механізм уже існує в повному обсязі, а не лише його перший (документаційний) компонент.
У результаті в суспільній свідомості сформувався стійкий образ: «є міжнародний механізм — значить, гроші від Росії вже майже в дорозі».
Більшість громадян, які подають або планують подавати заяви, очікують цілком конкретних і зрозумілих речей: гроші за зруйновану чи пошкоджену квартиру, будинок, дачу; компенсацію за знищений бізнес, обладнання; компенсацію за вимушене переселення, втрату роботи, майна, яке залишилося на окупованих територіях та ін.
Блог